Батяр з Клепарова

Небавом, на задньому дворi «Лябiринту», впритул до його глухоi стiни, з’явилася невеличка прибудова, така собi лiтня «домова кухня», де панi Стефця з кiлькома помiчницями випiкала смачне печиво i готувала снiданки «з собою» для робiтникiв, учнiв та академiкiв. Усiм простим людям на тiй дiльницi одразу ж стало зрозумiло, що тота «домова кухня» – то тiлько вивiска, аби замилити очi владi з ii контролюючими органами. Бо академiкiв у тому районi, може, й набереться зо два десятки, але щоби для них аж цiлу «домову кухню» вiдкривати!.

. А робiтники?… Та де б то наш робiтник снiданки з «домовоi кухнi» брав! В нього – що, свого дому нема, чи що? Не, за тим крилося таки щось iнче…

Потихеньку асортимент пропонованих страв i напоiв розширювався, аж нарештi веселий дансинг «Лябiринт» набув ще й славу непоганоi ресторацii з чудовою кухнею. Не!.. Той куревський Зеник таки знав, що хотiв, а ще краще знав, що мае для того зробити.

Одного погiдного лiтнього дня, коли лагiдне сонце заливало золотом i теплом весь простiр, а люди повиходили з церков у блаженному, сонливому спокоi i верталися домiв, Зеник, незважаючи на святу недiлю, збирав своiх оркестрантiв, аби тi повправлялися та розiгрiлися перед вечiрнiм виступом на танцях.

Музиканти хоча й нарiкали на вимогливiсть Зеника працювати в святу недiлю, та в глибинi душi давно змирилися з таким станом речей. Тим бiльше, що нiхто працю музикантiв у недiлю грiхом не вважав. Та й була у тому якась логiка: коли всi звичайнi люди танцюють, розважаються, музиканти мусять грати, працювати тобто. І добре грати, до курвоi мами!

Тому й розумiли всi ту Зеникову суворiсть пiд час недiльних проб. Бувало, погрожував не на жарт, що позбавить платнi, а то й дасть шпiца пiд зад i вицофае з оркестру до дiдька кожного, хто пропустить хоч одну недiльну виправу, незважаючи на жоднi заслуги. Та й недiля була единим днем, коли вдавалося на повну силу повправлятися зi своiм оркестром. В усi iншi днi оркестрантiв годi було зiбрати, бо гарували по рiжних роботах.

А тi, хто ввечерi ще змiг приплентатися на пробу, то хоча й трималися гонорово, все одно виглядали надто втомленими, щоби Зеник мiг вимагати вiд них наснаги й зосередженостi, та ще й перед вечiрнiми танцями, якi закiнчувалися десь аж за пiвнiч.

Зеник тiшився, бо саме тоi недiлi музики з’явилися всi як один, ще й завчасно. Всi виспанi, бадьорi i веселi, готовi до любих творчих подвигiв.