Батяр з Клепарова

Лише стояк мiкрофона, за який руками вчепився Северин, втримав його на ногах. Стояк похилився до самоi рампи, мiкрофон рвучко та оглушливо загудiв, немилосердно для нiжних вух завсiдникiв «Брiстоля». Зал дружно вибухнув реготом та незадоволеними вигуками.

Пан Зарембський затулив долонею обличчя.

Северин якось втримався на ногах, поправив мiкрофон, збентежено, з дурнуватою посмiшкою тупцював на мiсцi i, не припиняючи кивати головою на всi боки, обсмикував на собi костюм.

Публiка не припиняла реготати, аплодувати i викрикувати з мiсць щось дотепне та в’iдливе на адресу невдахи-виконавця.

Пан Зарембський скреготав зубами, ним трясло, вiн ладен був пошматувати на дрiбнi кавальчики того батяра. Першим отямився конферансье i, нiби нiчого не сталося, знову пiдiйшов до мiкрофону.

– Отож, шановна публiко! Маемо на нашiй сценi Северина Бабiя! Очевидно, перший виступ… хвилювання. І наша така шляхетна заля! То все так впливае… Тож пiдтримаемо оплесками нашого нового виконавця! Прошу!

Зал радiсно зааплодував.

Пан Здiслав запропонував жестом Северину стати ближче до мiкрофона i подав знак оркестру – можна починати, а сам непомiтно, в стилi справжнього конферансье, полишив сцену. Музиканти заграли. Северин дочекався свого вступу i…

Очевидно, що вiд надмiрного хвилювання, голос у нього зiрвався i вiн «пустив пiвня».

Знову зала вибухнула реготом, цього разу вже з бурхливими оплесками та ще дошкульнiшими зауваженнями з мiсць, якi ще бiльше розпалювали залу. Пан Зарембський опустив додолу очi, скрушно похитав головою i пiшов зi свого спостережного мiсця до бiчного виходу на сцену.

А Северин уже дещо опанував себе i заспокоiвся. Вiн впевнено пiднiс догори руку, намагаючись заспокоiти залу, вiдкашлявся, прочистив горло i розвернувся до оркестру. Жестом подав знак – ще раз! Грайте ще раз! Починайте знову!

І музиканти – що мали робити? Заграли! Цього разу, дочекавшись свого вступу, Северин заспiвав. Чiтко, правильно i чисто.

І зала завмерла.

Пiд час виконання Северином пiснi пан Здiслав з iншого кiнця сцени побачив на протилежному боцi у вузьких дверях фiгуру пана Зарембського, який подавав йому якiсь знаки.

Спочатку вiн тицьнув пальцем на спiваючого Северина, а наступним жестом були схрещенi долонi рук. Пан Здiслав зi свого мiсця легко йому кивнув – вiн усе добре зрозумiв, i пан Зарембський зник у темному коридорi.

Северин доспiвав свою пiсню.

Ще якусь хвилину зала, немов щось одне цiле, мовчала, не знала, як реагувати.