Батяр з Клепарова

І той голос, i тi його пальцi доводили iх до такого стану, що тi нещаснi панянки заледве себе стримували, аби не кинутися на сцену i не роздерти того чортового Северина на кавальчики!

Пiсля кiлькох вступних тактiв Северин заспiвав, спрямувавши всi хвилi найнiжнiших емоцiй, найчистiших почуттiв у той тьмяний куток зали, де в струменях гарячого повiтря тремтiв ii силует…

Ми нинi стрiнулись знову,

По днях розлуки й туги,

І розпочали розмову,

Яку давно вже вели.

Знаю я, знаю, кохана,

З ким вечорами стоiш,

З ким ходиш квiти збирати,

Про кого мрiеш та сниш.

Завтра я вiзьму револьвер,

І груди своi прострелю,

Дай, мила, уста ружовi,

Дай, заки я ще жию.

2

Викликало сумнiв, чи личило той заклад на Пiдзамчi, вiдкритий у примiщеннi складу збанкрутiлоi ткацькоi фiрми «Соломон Рубiнштейн i син», посеред iнших цехiв i варштатiв, так гучно називати «дансингом». Дехто вважав, що Зеник пiд старiсть геть звар’ював. Ще мало за життя пiд спiдницi рiжнi залазив, то ще йому, на старостi рокiв – дансинг подавай! Бо сам вже ся сунути туда не годен, то хоч си подивит – як то енчi баби ниньки ся перекидают!

Та старий Смага дуже добре знав, що робить.

Не так його тi баби турбували, як давня, незгасима пристрасть до живоi музики, до того вулканiчного чорного джазу, до танго, самби i фокстроту. Сам Зеник за свое бурхливе життя перепробував усi можливi музичнi iнструменти i потрохи вмiв грати на кожному. Та якась непояснима пристрасть володiти всiма iнструментами одразу брала у ньому гору. Вiн усе свое життя намагався влаштовувати якiсь концерти, виступи, збирав батярiв грати в джазових оркестрах, сам грав на танцях, весiллях, похоронах, хрестинах, уродинах. Де тiльки не звучала музика на Замарстиновi, Рогатцi чи Клепаровi, кожен, хто раптом шукав Зеника Смагу, смiло мiг йти туди i знайти його там, бо вiн там був.

Зеника любили й шанували, та не всi. Усе свое життя мав вiн одну проблему – своi його не дуже сприймали i все зиркали на нього пiдозрiло через оту дурнувату, як вони гадали, пристрасть, оте захоплення тим бiсiвським, прости Господи, джазом! Отими всiма заокеанськими, чужинецькими музичними витребеньками, що й музикою не назвеш!.

. Тьху!.. І все намагалися навернути його на украiнську класику.

Треба сказати, що вся та неймовiрна iсторiя Зеника Смаги, яка фантастичним робом пов’язала його долю з долею ткацькоi фiрми «Соломон Рубiнштейн i син», тягнулася вже дуже давно.