Свята Марійка

– А очi якi зеленi!!! Десь ти там, у тих горах, усi трави в себе всотала! – ляснула в долонi Мiрка.

А Параска… Записалася на йогу, купила собi мольберт, полотно, фарби – i далi малювала. Закинула роботу, кухню, дружбу з Мiркою.

За пiвроку вона мала першу виставку, i вiдразу ж найкращу Парасчину роботу – квiти, квiти, квiти… – купили iноземцi.

– Аж у Японiю поiхала твоя картина, оце удача! – радiв Андрiй.

На святкування з нагоди котроiсь там виставки Параска одягла коротку сукню до колiн, усю в квiтках, iз шифону, вiдкинула довге волосся на плечi, на тонкi кистi одягла браслети в бохо-стилi, пiдмалювала губи.

І як вона ходила, як тримала голову, дивилась! Якiсь такi погляди сiяла Параска довкола себе, що чоловiки, мов колись ще, у дитинствi, як була вона ще дiвчинкою-пiдлiтком, не могли спокiйно дихати бiля неi.

А надто Параска опiкувалась Мiрчиним рудим Вiктором. І аби хто спитав – навiщо то iй треба? – не сказала б.

Але те сталось…

Тiльки одна, мабуть, була причина: ревнивiсть жiнки у зрiлому вiцi страшна!

Мiрка е Мiрка – говiрка, весела, а надто ж як хильне зайвого.

То до одного вона пiдсяде, то iншому про щось торочить. На Вiктора не мае часу. А як пiдiйде i щось спитае, то ще й пiдкусить його – при людях. Мовляв: он дивiться, який вiн у мене – на короткому повiдку тримаю!

Мiрка вкусить, вiдмахнеться, як вiд набридливоi мухи, а Параска тут як тут. І це вже не вона! Де той погляд зацькований? Де важкi ноги й тiсно стиснутi вуста?

Нi! Це – та Параска, якiй колись дiвчата ставили в провину зарано наквацянi вуста i вii, i гарне плаття… Тiльки тепер направду наквацянi.

Але ж майстерно!

Параска ходить вiд картини й до картини – розвiшала iх тут спецiально: хiба iй шкода? Колеги, друзi, куми, донька з Польщi приiхала, син з iнституту вiдпросився – усi в Параски на гостинах.

А вона найдужче увиваеться – за Вiктором.

От вiн i келих iй уже пiдносить.

Ось запрошуе на танець.

Проводжае, обережно тримаючи рукою за стан.

Шукае ii очима.

Снить…

Спливае час…

Парасцi скоро сорок п’ять – вiк критичний для кожноi жiнки.

У паспортi мiняють фото.

– Знаеш, Андрiйку, я, мабуть, вагiтна, – тендiтною ручкою iз довгим яскраво-червоним манiкюром Параска тримае чашку iз кавою.

– Чому так думаеш?

– Ну, у нас, жiнок, своi прикмети…

– Тодi я… Я дуже радий, Парасочко! – i пiдхоплюе ii на руки – розвеселену, легку. Тонесеньке шовкове плаття iз японською сакурою по синьому тлi далеко розкидае поли.