40 днів Муса-Дага

І саме через свою благословенну, пiонерську дiяльнiсть цей народ стае жертвою помсти гвалтiвникiв i лiнивцiв. Припустiмо, ваша ясновельможносте, що ремесла, якi перебувають зараз у руках вiрменiв, промисли, кустарнi пiдприемства перейдуть у руки туркiв. Але хто замiнить численних вiрменських лiкарiв, котрi здобули освiту в Європi й лiкують туркiв так само сумлiнно, як i своiх одноплемiнникiв? Хто замiнить численних iнженерiв, адвокатiв, учителiв, чия невпинна праця пхае краiну вперед? Ваша ясновельможнiсть заперечить менi, що в разi потреби можна обiйтися i без iнтелекту.

Але без шлунка не проживеш. Тим часом у Туреччинi вирiзають шлунок у надii, чи вона витримае таку операцiю?

Трохи схиливши голову набiк, Енвер-паша чемно вислуховуе цю тираду до кiнця. Зовнiшнiй вигляд генерала – бездоганний: блискучий, молодечий, xоч потай i скутий внутрiшньою невпевненiстю, вiн гiдний свого мундира, на якому немае жодноi, не передбаченоi кравцем складки. Зате священик бiльше не володiе собою. Вiн спiтнiв, краватка з’ixaла набiк, рукави сорочки зiм’ялися.

Господар кабiнету схрестив своi короткi, але стрункi ноги. Блискучi лакованi чоботи сидять на них, як на шевських колодках.

– Ви згадали про шлунок, пане Лепсiус, – ласкаво посмiхаеться вiн, – що ж, можливо, у Туреччинi пiсля вiйни буде порожнiй шлунок.

– У неi зовсiм не буде шлунка, ваша ясновельможносте!

Не ображаючись, генерал продовжуе:

– Турецький народ – це сорок мiльйонiв осiб. Спробуйте, пане Лепсiус, стати на наше мiсце.

Хiба це не великий i благородний полiтичний задум – згуртувати сорок мiльйонiв людей i заснувати нацiональну державу, яка колись стане вiдiгравати в Азii таку ж роль, яку вiдiграе Нiмеччина в Європi? Краiна чекае цього. Ми тiльки маемо взятися за справу. У вiрменiв, безперечно, численна iнтелiгенцiя, i це викликае тривогу. Ви справдi прихильник такого штибу iнтелiгенцii, пане Лепсiус? Я особисто – нi! У нас, туркiв, мало таких iнтелiгентiв. Зате ми – давня героiчна раса, покликана заснувати велику державу та панувати в нiй. А через перешкоди ми просто пepеступимо.

Лепсiус судомно стискае руки, але не зроняе нi слова.

Цей розперезаний, розпещений хлопчисько – необмежений володар величезноi держави. У його до ладу вилiпленiй маленькiй голiвцi звабника рояться числа, якi здивували б кожного, хто знае реальний стан речей. Священика Енвер не може ввести в оману, бо той точно знае, що в Анатолii не набереться i шести мiльйонiв чистокровних туркiв.