40 днів Муса-Дага

На вiдмiну вiд Лепсiуса, генерал зараз – особливо витончений i пiдтягнутий. Вiн пропускае гостя вперед i навiть робить разом iз ним кiлька крокiв. Потiм трохи здивовано, але безпристрасно дивиться услiд священику, котрий, похитуючись, немов слiпий, навпомацки човгае анфiладою кiмнат, крiзь дверi з хиткими завiсами.

Енвер-паша входить в апартаменти Талаат-бея. Чиновники пiдхоплюються. Обличчя сяють захватом. Ще не згасла та майже мiстична любов, яка живить навiть канцелярських пацюкiв до привабливого бога вiйни.

З вуст в уста передаються сотнi легенд, що прославляють його шалену хоробрiсть. Коли пiд час вiйни в Албанii збунтувався артилерiйський полк, Енвер iз цигаркою в зубах постав перед жерлом гаубицi i гаркнув бунтiвникам: «Стрiляйте!»

На його пещеному обличчi народ бачить вiдблиск сяйва месii, вiн – посланець бога, котрий воскресить iмперiю Османа, Баязета та Сулеймана.

Енвер весело вiтаеться з чиновниками. Бурхливе захоплення. Догiдливi руки екзальтованих шанувальникiв поспiшають одна за одною вiдчинити перед ним дверi канцелярських примiщень, що ведуть у кабiнет Талаат-бея.

Для громiздкоi постатi мiнiстра кабiнет замалий. Коли цей богатир встае з-за столу – ось як зараз, – вiн затуляе собою все вiкно. Велика голова Талаата на скронях сива. Схiдного типу обличчя, м’ясистi губи, чорнi як смола вусики. Куточки стоячого комiра стискають важке подвiйне пiдборiддя. Випирае черевце, обтягнуте пiкейним жилетом, бiлизна якого, мабуть, символiзуе щирiсть.

Коли Талаат-бей зустрiчаеться зi своiм соратником по дуумвiрату, у нього незмiнно виникае потреба своею могутньою ведмежою лапою по-батькiвськи погладити по плечу цього юного улюбленця долi. І щоразу цьому дружньому жесту заважае непроникна сором’язливiсть, яку випромiнюе Енвер.

При всьому цьому Талаата переповнюе кипуча енергiя. Вiн – свiтська людина й оратор, що вирiзняеться гучним апломбом, здатний приперти до стiнки хоч п’ятьох дипломатiв гамузом.

А народний кумир Енвер, чоловiк принцеси, султанськоi доньки, часто на великому прийомi стоiть осторонь сам-один, збентежений i замислений.

Талаат опускае свою величезну м’язисту руку й обмежуеться запитанням:

– Був у тебе нiмець?

Енвер-паша дивиться на Босфор, на його хвилi, на пароплави й iграшковi кiiки, на кипариси та руiни, якi зараз здаються нереальними, погано намальованими декорацiями. Потiм обертаеться й оглядае порожнiй кабiнет.