40 днів Муса-Дага

Стефан жадае почути розповiдь про батькове дитинство, таемничi речi, про якi йому так рiдко розповiдали. Але батько, ймовiрно, не випадково затiяв цю прогулянку, у нього е певна мета. Й ось перед ними вiдкрилася своерiдна тераса, сюди вiн i прагнув. Виступаючи з тiла гори, вона нависае над безоднею. Велетенська кам’яна рука, розчепiривши пальцi, тримае ii, як чашу, на долонi. Це – усипана камiнням скеляста плита. Вона величезна, на нiй умiстилися б два будинки. Морськi бурi, яким тут е де розгулятися, пожалiли тiльки кiлька кущiв та агаву з жорстким, немов шкiряним, листям.

Ця зависла в повiтрi плита так далеко виступае вперед, що коли людина, котра прагне смертi, кинеться звiдси в морську безодню, що на чотири сотнi метрiв нижче, то вiдразу ж потрапить на дно, навiть не розбившись об скелi.

Стефан, як це вчинив би кожен хлопчик, хоче пiдбiгти до краю виступу, але батько рвучко вiдтягуе сина i довго не вiдпускае його руку. Вiльною кiнцiвкою вiн показуе околицi:

– Там, на пiвночi, ми могли б побачити Александреттську бухту, якби не мис Рас-ель-Ханзiр, Свинячий нiс, а пiвденнiше – навiть гирло Оронта, але гора там несподiвано утворюе дугу…

Стефан уважно стежить за вказiвним пальцем батька, яким той обводить пiвколо бурхливого моря, i раптом питае те, що не мае стосунку до мапи мiсцевостi:

– Тату! А ти справдi пiдеш на вiйну?

Габрiель не помiчае, що все ще судомно стискае руку сина.

– Так! З дня на день чекаю наказу.

– А це обов’язково?

– Інакше не можна, Стефане.

– Ми ж не турки. І чому вони тебе вiдразу не забрали?

– Очевидно, в артилерii поки що катма гармат. Коли будуть сформованi новi батареi, закличуть усiх офiцерiв запасу.

– А куди вони тебе пошлють?

– Я перебуваю в розпорядженнi четвертоi армii, вона дислокуеться в Сирii та Палестинi.

На Багратяна заспокiйливо дiе думка про те, що вiн на якийсь час буде вiдряджений в Алеппо, Дамаск чи Єрусалим.

– А ми, тату?

– Ото ж бо й рiч…

Не давши йому закiнчити, Стефан пристрасно просить:

– О, тату, будь ласка! Залиши нас тут! Мамi також дуже подобаеться жити в нашому домi.

Синовi хочеться заспокоiти батька, запевнити його в добрих почуттях матерi, адже вона тут на чужинi. З рiдкiсною чуйнiстю вловлюе вiн боротьбу двох свiтiв у життi своiх батькiв.