Норма

Альвар дав iй серветку. Марiон приклала ii до очей.

– Анiта нiколи не була соцiальною людиною, – сказала ii сестра. – Менi самiй потрiбно було дзвонити iй частiше i питати про справи.

– Як тримаеться Норма? – спитав спiврозмовник.

– Їй, напевно, зараз найскладнiше.

– Норма хоче займатися всiма справами сама.

– Якщо ми можемо якось допомогти…

– Дякую, буду мати на увазi. Було б непогано поговорити з колегами Анiти, але я не можу нiкого впiзнати, – сказала Маргiт i розповiла, як дзвонила на поштове вiддiлення серед усiеi метушнi та просила передати iнформацiю про похорон, але жiнка, яка вiдповiла на дзвiнок, не знала, про кого йшла мова.

– На поштi великий плин кадрiв, – визнав Альвар.

Розмова почала рухатися в неприемному напрямку, брат мiг довести цю вигадану iсторiю до кiнця. Марiон обережно вiдiйшла подалi та вiн непомiтно кивнув iй, продовжуючи подавати каву. Здавалося, що Маргiт зовсiм забула, що колеги Анiти пiдходили у потоцi гостей за першою та другою чашками кави. Глечик кави був спритним ходом Альвара, оскiльки вiн вдало мiг лавiрувати серед усiх запрошених.

Родичi чоловiчоi статi стояли так само, як i пiд час поховання: не звикнувши до своiх костюмiв та скуто, схрестивши руки за спиною.

Ламберт робив те ж саме. Чоловiча звичка показувати свою побожнiсть. Вона йому не личила бiльш за всiх на похоронах Анiти, бо виглядала несправжньою. Проходячи крiзь натовп гостей, Марiон уловлювала слова, якi вiдбивали приголомшенiсть та збентеження, а також здивованiсть тим, що нiхто не мiг нiчого передбачити – наче хтось iз них мiг робити подiбне до того.

Як рiдко всi бачили Анiту пiсля ii переiзду до Гельсiнкi! Марiон розумiла, навiщо всi цi люди прийшли сюди: хтось, скорiш за все, для того, щоб полегшити погане самопочуття, через власну жалюгiднiсть, iншi – поплiткувати з односельчанами про трагедiю, яка спiткала родину Наакка. Реакцiя людей на насильницьку смерть завжди була однаковою, особливо, коли причина не до кiнця вiдома. Марiон спочатку ще намагалася спiймати Норму, але потiм цього блюзнiрства було вже досить i вона пiшла.

Норма вийшла з машини, вiдiрвала з-за вух та з лiктiв скополамiновi пластирi i запалила цигарку. Скоро вона перевдягне похоронний одяг i викине його в смiття, вiдрiзавши все те горе, яке принiс цей день; вiдкрие пляшечку червоного вина, яке зберiгалося в кухоннiй шафi для полегшення очiкування завтрашнього дня. Треба тепер тiльки ступити за ворота. Останнiми тижнями це було найскладнiшим кроком.