Норма

Найближчий колега прошепотiв, що про це написали в газетi. Зазначалося, що водiями в метро вибирали людей, якi могли пережити стрес, викликаний падiнням на рейки людей, бо в данiй професii рано чи пiзно таке трапляеться.

Розмови про водiя нагадали Нормi, що це була остання людина, яка бачила маму живою, в останню ii секунду, останнiй крок, останнiй подих. Очевидно, все вiдбулося дуже швидко i чоловiк не змiг цьому запобiгти. Але все одно цiею людиною повинна була бути Норма, а не водiй, не незнайомцi на перонi.

Коли погляд староi жiнки, блукавши, зупинився на Марiон, вона усвiдомила, що зробила помилку. Все вiдбулося дуже швидко: стара встала несподiвано спритно i спробувала плюнути в ii напрямку. Священник, який сидiв поряд, здригнувся, голови повернулися в сторону Еллi Наакка. Пiсля моменту тишi всi почали прикривати неприемний iнцидент брязкотом чашок з кавою та нагрiбанням у тарiлки iжi.

– Вона скорiш за все прийняла тебе за Хелену, – сказав Альвар.

Брат виник бiля неi непомiтно i почав вiдводити завмерлу Марiон в сторону дверей.

У неi пересохло в ротi, а руки тряслися. Саме тому вона не хотiла бачити нiкого, хто пам’ятав Хелену.

– Я не так вже i схожа не неi, – прошепотiла вона братовi.

– Звичайно нi, i нiхто тут не пов’язуе тебе з нею.

Альвар мимохiдь обтрусив ii волосся.

– Забуть про цей випадок. Мати Анiти божевiльна.

Погляд Еллi Наакка був гострий, засуджуючий. Вона вже усвiдомила, що була на похоронах власноi дочки i винуватила в усьому Хелену, немовби хотiла сказати, що без компанii цiеi недоумкуватоi жiнки з Анiтою цього не трапилося б.

Але Марiон розумiла, що то лише здогадки. Вона науявляла вже занадто багато, бо Еллi Наакка не зрозумiла, що трапилося. Марiон наблизилася до староi лише для того, аби бути в змозi сказати Ламбертовi, що вона хоча б спробувала. Вона була впевнена, що не витягнула б нiчого з Еллi Наакка i що та вже не впiзнала б ii.

– Спробуй зараз заспокоiтися.

Пам’ятай, навiщо ми сюди прийшли. Тут е хоча б хтось, хто бачив Анiту в компанii? – спитав Альвар.

Марiон прочистила голову. Вони винюхували на похоронах Анiти i це було хворим вчинком. Марiон глянула на братовi зiницi. Нормальнi. Щойно напруженi зморшки завжди говорили про те, що вiн впiзнав когось, з ким в дитинствi бився, або когось, хто спiвав про «схиблену» Хелену. Тому вiн був у змозi залишатися тут тверезим та розмовляти з тими людьми чемно.