Земля людей (збірник)

Але якщо пiлот летить наослiп, насилу вирiвнюючи курс i не знаючи точно своiх координат, той шпиль, як бомба, сповнюе загрозою цiлу нiч, як затруюе цiле море одна-едина мiна, що вiльно гойдаеться на хвилях.

Океан теж бачиться пiлотовi iнакшим. Для звичайних пасажирiв хуртовина залишаеться невидимою: з високостi не видно, як здiймаються буруни, а хмари бризок здаються нерухомими. Тiльки бiлiе долi розшарпане пальмове вiття, протяте жилками й узяте памороззю. Але екiпаж розумiе, що приводнення тут неможливе. Йому цi пальми нагадують радше велетенськi отруйнi квiти.

І навiть якщо рейс минув успiшно, пiлот проходить свiй маршрут аж нiяк не в ролi простого глядача. Вiн не просто милуеться на барви землi й неба, слiди вiтру на морськiй поверхнi, золотавi призахiднi хмари, а осмислюе це все. Подiбно до хлiбороба, що, обходячи свою ниву, з тисячi прикмет упiзнае, коли прийде весна, чи вдарять приморозки, чи дощитиме, пiлот теж передбачае хуртовину, туман або ясну, погiдну нiч. Лiтак, що, як здавалося спершу, мав вiддалити людину вiд природи, насправдi, iще бiльш настiйливо змушуе зважати на ii закони.

Грозове небо виводить пiлота на суворий суд, де пiлот мае боронити свiй поштовий вантаж у суперечцi з трьома первiсними божествами – горами, морем i бурею.

Роздiл ІІ

Товаришi

1

Кiлька моiх товаришiв, а серед них Мермоз, проклали над нескореними теренами Сахари авiалiнiю Касабланка – Дакар. Через ненадiйнiсть тогочасних моторiв Мермоз зазнав аварii i потрапив у руки до маврiв.

Вони вагались, чи варто його вбивати, протримали пiвмiсяця в полонi, а тодi вiдпустили за викуп. І Мермоз знову лiтав з поштою над тими самими територiями.

А вiдколи вiдкрилося повiтряне сполучення з Америкою, Мермоз i тут не пас заднiх. Йому доручили розвiдати вiдрiзок траси вiд Буенос-Айреса до Сантьяго i, слiдом за повiтряним мостом над Сахарою, перекинути мiст через Анди. Йому дали лiтак зi стелею у п’ять тисяч двiстi метрiв. А кряжi Кордильер подекуди сягають семи тисяч! І Мермоз вирушив на пошуки лазiвок мiж горами.

Пiсля пiскiв, узявся до бескидiв, до нацiлених у в небо шпилiв, що стоять у снiгових шарфах на скрiзному вiтрi, до передгрозовоi iмли, що притлумлюе все навкруги, до повiтряних вирiв мiж двох кам’яних стiн, що викликають пiлота на ножову дуель. Мермоз вступив у ту бiйку, не знаючи ворога, не знаючи своi шансiв вийти з такоi сутички живим. Мермоз прокладав путь iншим.

Врештi-решт, за черговоi «спроби», вiн опинивсь у полонi Андiв.