Земля людей (збірник)

Вони обминають безплiднi грунти, скелi та пiски; вони служать потребам людини, бiжучи вiд джерела до джерела. Вони ведуть хлiбороба вiд стодоли до лану, приймають коло обори заспану худобу i вдосвiта виводять ii в люцерну. Вони з’еднують село з селом, – мешканцi обох сiл могли порiднитися однi з одними. А коли, навiть, якийсь шлях зважиться перетнути пустелю, то неодмiнно витиметься нею, повертаючи вiд оази до оази.

Отож, нас вводили в оману втiшною брехнею нескiнченнi закрути шляхiв, бо, дорогою нам, знай, траплялися зрошенi землi, фруктовi сади, буйнi луки, ми тривалий час тiшили себе причепуреним образом своеi в’язницi.

Але зiр наш зробився гострiшим, i ми зробили жорстоке вiдкриття. Лiтак дав нам змогу рухатися по прямiй. Вiдiрвавшись вiд землi, ми одразу покинули дороги, що повертають до водойм або хлiвiв i змiяться вiд мiста до мiста. Вiльнi вiд залежностi, вiд потреби в джерелах, ми одразу беремо курс просто на далеку мету. І тiльки тепер, з висоти простолiнiйного польоту, ми вiдкриваемо правдиву основу нашоi землi, пiдмурок iз скель, пiску й солi, що на ньому, подекуди, як мох серед руiн, квiтнуть острiвцi життя.

Отак ми стаемо фiзиками, бiологами, дослiджуючи паростки цивiлiзацiй, що де-не-де, по долинах, дивом дивним розкинулись парками, там, де дозволяють клiматичнi умови. Ми судимо про людину за ii мiсцем у Всесвiтi, дивлячись на неi через iлюмiнатор, наче в мiкроскоп. Ми перечитуемо свою iсторiю.

2

Пiлот, що спрямовуе свiй лiтак до Магеллановоi протоки, пролiтае трохи пiвденнiше вiд Рiо-Гальегоса над потоком вигаслоi лави. Двадцятиметровi завтовшки залишки давнього виверження придушують рiвнину. Далi вiн зустрiчае другий такий потiк, третiй, а потiм iдуть пагорби заввишки двiстi метрiв, i у кожному зяе свiй кратер. Жодноi подiбностi до гордого Везувiя: розташованi на тiй самiй рiвнинi роззявленi жерла гаубиць.

Але сьогоднi там пануе тиша. Дивним видаеться спокiй цiеi здибленоi землi, де колись, вивергаючи полум’я, тисячi вулканiв перегукуються ревiнням пiдземного органа.

Однак далi давнiшi вулкани вже вбралися золотими лужками. Інодi в кратерi росте дерево, точнiсiнько, як та квiтка у старому вазонi. У свiтлi призахiдного сонця рiвнина скидаеться на розкiшний парк з пiдстриженою травою i лише злегка надимаеться навколо величезних роззявлених пащек.