Малиновий пелікан

Тим паче, що перерахованi вище симптоми начебто минулися i корчити iз себе лежачого хворого не хотiлося. Розсiлися по крiслах, пристебнулися, поiхали. Куди? Навiщо? Чи потрiбно? Я прожив уже, як сказала б освiчена людина, основний корпус життя i чи варто так чiплятися за рештки, коли навiть у потрiбностi всього нашого iснування у декотрих людей наявнi сумнiви.

Про смисл життя

«Дар напрасный, дар случайный, жизнь, зачем ты мне дана?» – запитував Пушкiн. Всяк, хто мислить, рано чи пiзно завмирав над цим запитанням.

При цьому хтось, природно, сподiвався, що дар, можливо, не зовсiм випадковий i зовсiм не марний, а даний йому з якимсь таким смислом, можливо, навiть зi смислом особливим. Ну, припустимо, що життя Пушкiна мало особливий смисл, тому що… Ну, не стану пояснювати чому. Гаразд, давайте розпочнемо з Пушкiна i складемо список тих, хто зробив щось особливе в лiтературi, мистецтвi, науцi i залишив, як кажуть, свiй слiд. Але ж бiльшiсть людей нiякого окремого слiда нi в чому не залишили. Селянин вирощував хлiб, ми його з’iли, перетравили, зосталось те, що зосталось. Двiрник позамiтав у дворi листя, воно знову нападало, вiн знову позамiтав, почистив двiр вiд снiгу, настала весна, вiд його працi нiчого не зосталося. Значить, життя його взагалi поминуло безслiдно? А життя тварини, комахи, воно що ж, створено природою без усiлякого смислу? Можливо, навiть i так. Все зi смислом чи все без смислу. Якщо друге, то i Пушкiн без смислу, бо бiльшостi людей i вiн не потрiбний. Бiльшiсть живе, не задумуючись про смисл, i правильно робить, бо спроби знайти його призводять лише до даремних мук, а iнодi й до гiршого.

Мiй друг Костя Плотников був блискучим ученим-фiзиком, автором деяких вiдкриттiв, включаючи елемент, що поповнив таблицю Менделеева. В звичайному життi вiн був легкою, товариською i розхристаною людиною. Але iнодi задумувався над смислом життя, додумувався до того, що його немае, впадав у депресiю i доходив до думки, що раз нема смислу життя, то нема й смислу жити. І тодi потрапляв до лiкарнi.

Лiкарi вникали в причину його депресiй, виясняли деталi його життя, але все начебто було в нормi. І спадковiсть (тато хiмiк, мама пiанiстка) непогана, i в дитинствi нiчим, окрiм кору i свинки, не хворiв, навчався на вiдмiнно, в справах успiшний, дружина прекрасна i дiти гарно влаштованi. З сексом е проблеми, але рiч не в тому. А в тому, що не бачить смислу в життi. Тодi виникали думки про самогубство. Якось його витягли iз петлi i привезли до лiкарнi.