Малиновий пелікан

Ви ще побачите, ви ще пересвiдчитесь, як зiв’еться вiн, як вiн пiднiметься гiрським орлом до незвичайних висот, як розправить своi могутнi крила, i весь свiт, все людство, задерши голови, спрямуе на нього свiй захоплений погляд.

– Яка маячня! – не стримався я i вигукнув.

– Що? – стурбовано перепитала Зiнуля. – Вам здаеться, що ви марите?

– Нi, менi здаеться, що вiн марить.

– Так, – сказала Зiнуля, – це бувае.

– Що бувае? – стривожено запитала Варвара.

– Бувае так, що людинi в мареннi видаеться, що марить не вона, а всi решта.

Я хотiв рiшуче заперечити. Але потiм подумав, а можливо, вона мае слушнiсть. Адже менi, я мушу зiзнатися, часто, дуже часто здаеться маренням усе, що я бачу довкола себе. Маренням здаються промови перших осiб держави, депутатiв, церковних iерархiв, прокурорiв, суддiв, рядових громадян, багато iдей, законiв, судових вирокiв здаються менi прийнятими людьми, що знаходяться в станi неосудностi. Ранiше подiбне сприйняття свiту не здавалось менi таким, що виходить за норму, а тепер я раптом подумав: якщо свiт менi здаеться божевiльним, то, можливо, справа не у свiтi, а все ж таки в менi? Весь свiт збожеволiв, а я нормальний, це, мабуть, кожному божевiльному так здаеться.

І все ж таки… Коли я чую похвальбу, що ллеться зi всiх сторiн на нашого Перодера, менi чомусь згадуеться колись прочитане про Гаррi Трумена. Коли вiн у 1945 роцi став президентом, якийсь його друг сказав: «Гаррi, тепер, коли ти досяг вищоi точки у своiй кар’ерi, дуже багато людей знайдуть в тобi рiзнi достоiнства, яких ранiше не знаходили. З дня на день вони казатимуть тобi, що ти найрозумнiший, найталановитiший, краще за всiх тямиш у всiх питаннях i взагалi генiй. Але ми ж то з тобою знаемо, що це не так».

Цей текст я оправив би у золоту рамку i повiсив би в кабiнетах правителiв постреволюцiйноi Росii, котрi усi, кому щастило на вершинi влади протриматися бодай десяток лiт, неодмiнно захворювали манiею величностi й уявляли собi, що без них Росiя не може iснувати.

Може iснувати без них. Але може i при них, займаючи у свiтi вiдповiдне мiсце. Щоби дiзнатися, яке саме, я вiдкрив свiй айпед i знайшов у ньому такий текст:

Рекорди й антирекорди

Росiя – найбiльша краiна у свiтi. Їi територiя – одна восьма частина чи дванадцять з половиною вiдсоткiв усiеi земноi сушi. Росiяни, що проживають на цих просторах, це усього лише два вiдсотки населення планети.