Малиновий пелікан

Невдоволення зростае, зрiе щось на кшталт бунту, i ти, не знаючи, як з цим справитися, готовий на все для збереження своеi влади, свободи i життя. Намагаючись змiцнити систему, ти розставляеш на всi ключовi пости людей, що демонструють тобi вiдданiсть, а насправдi безпринципних i продажних. Саме тому, що вони продажнi, i вiдданiсть iхня такоi самоi якостi. На випадок чого, вони тебе, не гаючись, здадуть, пов’яжуть i доставлять на мiсце звершення правосуддя. Ти, вже не зважаючи нi на якi витрати, знову змiцнюеш армiю, змiцнюеш свою охорону, змiцнюеш полiцiю (нiкому з них при цьому не вiрячи), ти для можливого розгону людей виробляеш запаси гiрчичного газу, закупляеш водомети, заздалегiдь дозволяеш полiцейським на випадок чого застосовувати зброю.

Але бувають же випадки, коли водомети не допомагають, а полiцейськi вiдмовляються стрiляти в людей. І все це тому, що колись ти пiддався жалюгiднiй по сутi спокусi украсти мiльярд. Утiм, коли ти побачиш, що у тебе вже виходу немае, ти зрозумiеш, сiм бiд – один одвiт, i до вкраденого мiльярду можна, не боячись, додати iще хоч сто-двiстi-триста, для максимальноi суворостi можливого суду i першого мiльярду буде досить.

Все це Акуша роз’яснював менi на пальцях, коли ми сидiли в нього на розваленiй його верандi i пили самогон чи, як вiн його називав, кальвадос, його власного виробництва з його ж яблук. А потiм я пiшов до себе, лiг i довго крутився i лише близько трьох ночi щойно заплющив очi, вiн менi подзвонив i, не поцiкавившись, чи не дуже пiзно, доповнив своi мiркування про вартiсть першого украденого мiльярда думкою, до якоi я дiйшов власним розумом:

– Слухай, забув сказати ще ось що.

Укравши мiльярд, виправляючи конституцiю, посилюючи полiцiю, фальсифiкуючи вибори, вiн повинен i можливого наступника пiдiбрати, котрий вже щось украв, який, якщо i змiнить його при життi, то сам, в усьому цьому забруднений, розкривати його не посмiе.

Над чим ви зараз працюете?

Пригаданi мною мiркування Акушi навiяли менi смутнi думки, що якщо вiн правий, то немае жодноi надii, що у нас у хоч трохи осяжному майбутньому на вершинi влади може опинитися чесна людина.

В усякому разi менi до цього за допомогою клiща чи без нього вже не дожити.

Щоб вiдволiктися вiд таких думок, я переключився на дурницю: зосередив свою увагу на якомусь апаратi, який зеленими i червоними iндикаторами переморгуеться.

– Цiкаво, – питаю Зiнулю, – що це у вас за прилад?

– А я не знаю, – стенула вона плечима.