Сто днів. Левіафан (збірник)

Кожен радiсний вигук юрби болiсно нагадував йому про всi ненависнi вигуки iншого тлуму.

Ох, вiн усе-таки мусить утримувати тих, хто вагаеться, навiть у брехунiв створювати враження, нiби вони не брешуть йому, навiть нелюбим засвiдчувати, нiби вiн любить iх. Вiн заздрив своему вороговi, старому i незграбному королю, що втiк вiд нього. Король урядував iм’ям Бога i пiдтримував мир завдяки своiм предкам. Натомiсть вiн, iмператор, змушений воювати. Вiн тiльки генерал своiх солдатiв.

VIII

Був лагiдний квiтневий ранок.

Імператор покинув палац. Вiн iхав верхи по мiсту в сiрому солдатському плащi, на бiлому конi, в бойових i все-таки вишуканих чоботях iз м’якоi юхти, на яких поблискували срiбнi остроги, вправний i небезпечний, у чорному капелюсi на опущенiй головi, що вряди-годи несподiвано смикалась угору, немов iмператор раптом виходив iз глибокоi задуми. Вiн iхав ступою. Кiнь розмiрено й тихо вицокував на камiннi. Людям, якi бачили, як iде iмператор, у тупотi копит бiлого огира вже вчувався розмiрений i люб’язний поклик тих небезпечних барабанiв, якi закликають на вiйну. Люди зупинялися, скидали капелюхи i кричали: «Хай живе iмператор!» – зворушенi, враженi й трохи наляканi його виглядом. Цей його сьогоднiшнiй образ вони знали з багатьох тисяч зображень, почеплених у iхнiх кiмнатах та кiмнатах друзiв, вiн прикрашав краi тарiлок, iз яких вони iли щодня, чашки, з яких вони пили, металевi рукiв’я ножiв, якими нарiзали хлiб. То був знайомий, рiдний, – атож, рiдний, – образ великого iмператора в сiрому плащi та чорному капелюсi на бiлому огирi. Тому люди часом навiть лякалися, побачивши цей образ живим: живого iмператора, живого коня, справжнiй плащ, реальний капелюх. Імператор iхав досить далеко попереду вiд свого почту, генерали та мiнiстри в пишному вбраннi iхали вслiд за ним на шанобливiй вiдстанi.

Добре молоде сонячне сяево сiялося крiзь свiтло-зеленi, свiжi крони дерев обабiч вулиць i в паризьких садках. Похмурим чуткам, якi надходили з багатьох районiв краiни, людям сьогоднi не хотiлося вiрити.

Вже чимало днiв точилися розмови про повстання вiрних у краiнi королю вiйськ проти iмператора. Подейкували, що могутнi свiту цього ухвалили знищити iмператора, а разом з ним i Францiю. На всiх кордонах краiни стояли готовi до битви вороги, наганяючи страх. Імператриця жила у Вiднi, в домi свого батька, австрiйського iмператора. Вона не повернулася додому, ii до Францii не пустили. У Вiднi тримали в полонi й сина iмператора.