Сто днів. Левіафан (збірник)

Чув iхню швидку i тверду ходу. То була дивовижна, проворна й переможна хода французiв, ритм швидких, смiливих нiг, що ходили по шляхах половини свiту: бравих нiг, нiг iмператорських солдатiв, ще кориснiших i потрiбнiших, нiж iхнi руки.

У такi хвилини iмператор iз пожадливою втiхою дослухався до вигукiв «Хай живе iмператор!». Із радiстю в серцi знову сiдав за стiл перед картами i червоним, кривавим олiвцем там i там ставив цифри. Вони означали: горiлка, конi, воли, вози, гармати, солдати, – солдати, що саме йшли повз палац i гукали: «Хай живе iмператор!»

XVI

Імператор давно вже не бачив матерi.

Вiн дуже рiдко згадував ii, оту стару жiнку. Тепер прийшов попрощатися з нею, перше нiж рушити на вiйну. Цього вимагали i звичай, i його серце.

Незграбно, просто i гiдно мати сидiла в широкому фотелi в затемненiй кiмнатi. Вона любила прохолоднi сутiнки, темно-червонi важкi завiси на зачинених вiкнах, лагiдну захисну тишу замкненого дому з грубими стiнами. Мати була стара i вже не витримувала буяння лiтнього сонця.

Син прийшов до матерi перед обiдом. Вiн, здавалося, принiс частку насиченоi сяйливоi спеки, що панувала сьогоднi в мiстi. Серед лагiдних темно-червоних, ледь пронизаних сонцем тiней, якi виповнювали кiмнату, його бiлi, мов снiг, туго напнутi штани полискували занадто яскраво, мало не обпiкаючи очi. Імператор приiхав верхи, його остроги видавали вишуканий, але недоречний i прикрий у цiй кiмнатi дзенькiт. Вiн нахилився, поцiлував руку матерi й зачекав, поки вона поцiлуе його в голову, в нахилене тiм’я.

Якусь мить стояв у цiй зiгнутiй, украй незручнiй позi. У своiх завузьких штанах iмператор навряд чи мiг стати навколiшки. М’яка, велика й дуже бiла материна рука кiлька разiв погладила йому волосся. Обое мовчали.

– Сину, сядь! – проказала нарештi стара жiнка. Імператор випростався, але й далi стояв, не вiдступаючи вiд матерi. Вона не знала, що тримае його на ногах: шанобливiсть чи нетерпiння. Вона знала свого сина. Вiн був не менш шанобливий, нiж нетерплячий. – Сядь, мiй сину! – повторила вона, i син послухався.

Вiн сидiв прямо перед матiр’ю, якраз навпроти вiкна, на його обличчi вiдображувалися темно-червонi, пронизанi сонцем завiси.

Мати обернулася до сина всiм тiлом. Довгу мить спостерiгала його. Імператор вiдчував погляд ii вiдкритих ясних очей, дав матерi перевiрити себе. Та й вiн вивчав ii старе обличчя, великi гарнi вуста, гладеньке чоло, де не проступила ще жодна зморшка, тверде пiдборiддя i гарний прямий нiс.