На нашем сайте вы можете читать онлайн «Автохтони». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Автохтони

Автор
Дата выхода
30 ноября 2016
Краткое содержание книги Автохтони, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Автохтони. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор () в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…
Автохтони читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Автохтони без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вiн похмуро роздивлявся синенький п’ятитомник Гайдара на поличцi (чому Гайдар?) i думав, що напише в них на форумi всiлякi прикростi. Так iм i треба.
Задумалася, почухала плече носом. Вiн проти волi замилувався – не кожен так може.
– Є одна, щоправда, там фарбою сильно тхне.
Вiн уявив, як сидить на лiжку в самiсiньких трусах, а повз, туди й сюди, ходять байкери.
– Фарбою тхне. Ясно. Гаразд, ведiть.
Вiкно пред’являло пiкселi бурих i зеленуватих черепичних дахiв, обсиджених тарiлочками супутникових антен.
– Муляри вже закiнчили. А художниця приходить вдень. І йде до шостоi. Вона вам не заважатиме.
Вона встигла розмалювати лише одну стiну: суворий чоловiк, погрожуючи гiгантською логарифмiчною лiнiйкою, обiймав жiнку, яка випускала опасистого голуба.
Радянське стае модним. А колись здавалося, прости, Господи, сранню сумною.
– Ну ось, – радiсно сказала чергувальниця, – файна кiмната, еге ж?
Чоловiк iз логарифмiчною лiнiйкою покосився на нього з докором.
– Поснiдати де можна? У вас?
– Ой, нi, в нас же ремонт. У «Криницi» можна. Як вийдете, вiдразу праворуч. Вони рано вiдчиняються. В них омлет. І запiканка. І сирники з варенням. І недорого.
Вона була зовсiм юна, а молодим завжди хочеться iсти.
Вiн похитав головою, розкрив сумку i почав розкладати речi на лiжку, поруч iз пласкою гiркою постiльноi бiлизни, яка пахла пранням.
* * *
Полив’янi горщики, грубi нефарбованi балки… Безодня смаку.
Жiнка за стiйкою, повновида, ще молода, дуже домашня, кивнула до нього i крадькома позiхнула.
– Як завжди?
Вона не посмiхалася, але здавалося, що посмiхаеться. Тiльки приховано. Таемно. Лише до нього.
Вiд подумав про яечню i вiдкинув цю думку. Замовив сирну запiканку та каву.
– Хочете, бальзаму наллю? До кави? Бонусом. Бо щось прохолодно.
– Напевно, – сказав вiн. – Напевно, що так. Дякую.
Мокрий снiг за вiкном надавав затишку байдужому харчовому простору.
На календарi в неi за спиною два кошеняти гралися клубочком шерстi. Календарi з кошенятами популярнiшi вiд календарiв з немовлятами. Не всi люблять дитинчат, а кошенят – всi. До того ж дитину й зурочити недовго. Не варто на неi дивитися чужим людям. А над кошенятками можна розчулюватися скiльки заманеться. Життя кошеняти, врештi-решт, нiц не варте.
Вiн забрав тацю i влаштувався за столиком бiля вiкна.










