Одного разу на Дикому Сході

Шукала хоч якусь шпарину, щоб утекти, вiдчувала, що не можна залишатися. Але камiння було викладено щiльно, дядько Анатоль любив у всьому порядок i якiсть.

Мiра видерлася аж до даху, мацала дошки i черепицю. Знайшла одне слабке мiсце, хитала i розхитала, зiдравши нiготь. Таки вибралася на дах. Хотiла далi сплигнути, вiдчинити дверi до сараю i разом з усiма втекти, але почула п’янi голоси, що наближалися. Мiра завмерла на даху. Вже почало свiтати, i якби дезертири були уважнi, вони б помiтили ii. Але вони були п’янi i розпаленi кров’ю.

Вiдчинили дверi до сараю, почали витягати дiтей i тiтку Ельшбету. Вони хотiли заколоти iх багнетами, але не змогли. Чомусь iм стало лячно штрикати дiтей багнетами. Навiть п’яним лячно. То поставили iх бiля стiни колишньоi каретноi, де ранiше стояв автомобiль дядька Анатоля, який вiн добровiльно вiддав на потреби фронту. Тiтка Ельшбета, яка ледь трималася на ногах, кинулася до солдат, цiлувала iм ноги, благаючи, щоб дiтей не чiпали.

– Вони ж малi! Вони ж дiти!

Їi вiдштовхнули до стiнки i почали стрiляти. Тут Мiра закричала. Вона бачила все, i вона не могла втриматися. Їi крик почули.

– Он де курва! Нумо злазь! – закричали дезертири. Один вистрелив. Якби вони не були такi п’янi, то Мiру б убили на даху. Але куля розбила черепицю поруч з Мiрою. Дiвчина наче прокинулася i почала дертися дахом, перелiзла через гребiнь, потiм протилежним схилом i стрибнула в кущi за сараем.

– Нумо стiй, зараза! – Дезертири побiгли за нею. Не те щоб вона була iм дуже потрiбна, однак iнстинкт мисливця розбурхав iх. Хотiлося ще кровi, i вони бiгли за Мiрою, яка намагалася сховатися серед алей парку. Того самого парку, який дядько Анатоль так любив. У парку, вичищеному i доглянутому, було важко сховатися. Мiра побiгла до бесiдки Кохання – так цю дерев’яну споруду називав дядько. Тут Мiра якось цiлувалися з кузеном Мiкi i iй було страшно i дуже хвилююче, аж до тремтiння у ногах.

Мiра стрибнула пiд сходи альтанки у добре iй вiдому ще з дитинства схованку. Заповзла у куток i там тихенько тремтiла, намагаючись не вити вiд жаху та вiдчаю. Чула, як бiгали п’янi дезертири, шукали ii, голосно лаялися. Потiм плюнули i стали повертатися до будинку, де чекала ще випивка. Усi повернулися, окрiм одного, молодого хлопця з пiдбитим оком.