Вертеп Всевишнього

На мою думку, будь-який довершений чотиривiрш невiдомого поета цiнителi слова приписують великому Майстру. Множать кiлькiсть вiршiв i перекладачi (скiльки перекладiв – стiльки й вiршiв!).

На жаль, сотнi рокiв твори багатьох поетiв Сходу передавалися з уст в уста, а тому досить часто цi твори мiняли авторiв, iмена яких губилися в глибинi вiкiв…

Перевершити Омара Хайяма пробував не один поет. Дехто навiть упадав у гординю, як, скажiмо, iндiйський представник перськомовноi поезii Мiрза Абдулкадир Бедiль, котрий запевняв без всякого сумнiву: «Пiсля мене поетiв не буде!» Що за цими словами, окрiм страху, що прийде тьма епiгонiв? Очевидно, бажання переконати себе, що ти досяг бiльшого вiд своiх знаменитих попередникiв.

Краса ланiв i нив у серпнi неповторна,

та пiсня колоскiв далеко не мажорна.

Прислухавшись, почув питання вiд зерна:

– А що спiвав би ти, коли б чекали жорна?

Як не дивно менi самому, але тiльки цi рядки Бедiля, надавши iм бiльш соцiального звучання, менi схотiлося переказати украiнською мовою.

Хочеться думати, що i я маю право сказати, що пiд час роботи над вiршами Омара Хайяма та творами iнших поетiв я зачерпнув iнформацiю з Астрального архiву (часом фiзично вiдчував, що саме так писали вони чи написали б сьогоднi украiнською мовою). Через три роки контакт повторився – я почав писати власнi рубаi, прислухаючись до шепоту Небес…

Рудакi

(860–941)

1

Мою Каабу ти перетворила в чужинський храм,

щодня моему недругу курила ти фiмiам,

але уклiн кумировi моему слала все ж, любове!

І, врештi, диво сотворила: не вiрю я божкам!.

.

2

Ти серце Господу вручи з душевним жаром,

забудь, що паном був дирхемам i динарам.

Як власне серце присвятив единiй вiрi,

за неi пiдеш в бiй, мине життя не даром…

3

Про мене згадують тодi, як стрiнуться з бiдою.

Лиш лихоманка зiгрiва своею теплотою.

Як спрага мучила всю нiч, хто допомiг менi?

Слiзьми я спрагу гамував, немов з криниць водою.

4

Всi тлiннi ми: такий у Всесвiту вже хiд.

Ми – горобцi, а смерть – мов яструб-птахоiд.

Зарання чи пiзнiш квiтки у лузi в’януть,

а люта смерть змете мiтлою навiть слiд…

5

Не для злодiйства меч, не для кривавих страт,

бо нам колись Господь за зло воздасть стократ.

Щоб мир нам зберегти, меч ковалi кували…

Вино, iзюм, оцет, та спершу – виноград!..