Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Став власником розкiшноi двоповерховоi квартири на Подолi, купив офiс, побудував з батьками замiський будинок, де в гаражi стояли три гарнi автiвки на всi випадки життя.

Що й казати, тепер тi роки здаються райським часом. Рiчки кипiли вiд зграй жирного лосося, що йшов на нерест, стада вгодованих бiзонiв паслися на смарагдових луках, i великий Манiту був прихильний до новонародженоi украiнськоi нацii, яка чи не вперше у своiй страшнiй, голодоморнiй, колонiальнiй iсторii тiшилася й насолоджувалася справжнiм добробутом.

– Вот сiдi, блядь, i диши в трубочку, революцiонер херов! – гримала на мене дружина, коли ми, оголосивши виступ Григорiя Лепса, пили в гримерцi якiсне французьке «Шаблi» по сто двадцять евро за пляшку.

– Чего тебе не хватает? Детi умнiци, жена красавiца, родiтелi жiви, корку хлеба, как твои колегi артiсти в театрах, не догризаеш!

– Анжело, так краiна ж гине!

– Яка, на хуй, краiна? Котiчек, я тебя прошу, не гневi Бога!

Я заткнувся i духом перехилив келих вина, закусивши його елiтним «брi».

– Та ладно, расслабся… Випий ще. Стiшок помнiш: «На вiнограднiках Шаблi гусари девушек…. пленялi. Сначала iм стiхi чiталi, а позже всьо-такi еблi!» Ха-ха-ха…. Чуток вiна, побольше юмора, здорового похуiзма, i всьо будет в порядке!

До горла пiдкочував вiдчай.

У сусiдньому залi спiвав Лепс, а за столами у шикарному одеському клубi «Мiленiум» зiбралася ледь не вся владна верхiвка краiни. Данецкiе, макеевскiе, енакiевскiе, луганскiе, одескiе… П’янi i щасливi! У них е все – влада, грошi, хитрiсть, пiдступ.

Єдине, чого у них нема, – совiстi. Трохи пафосно звучить? Нi хуя себе! А Лепс з Кобзоном, Антонов та «Машина часу» з Макаревичем, а чорна iкра в цеберках, а феерверк на п’ятдесят тисяч доларiв – це не пафосно?! Та будьте ви проклятi!

Причиною мого вiдчаю була якась чи то родичка ювiляра, чи якась iнша наближена до нього особа. Така, знаете, вульгарна одеситка рокiв сорока, з губами, накачаними гелем, та роздутими цицьками, запханими у глибоке декольте.

Жлобський акцент видавав присутнiсть в ii життi бiографiчноi сторiнки, пов’язаноi з вiдкриттям та становленням оптового ринку «7-й кiлометр». Таким голосом гарно кричати: «Бiляшi, бiляшi – гарячi, гарячi, гарячi… Халодное пiво, крiветкi…»

Проте, по порядку.

Люди мого поколiння мають пам’ятати тодiшнього спiкера Партii регiонiв Олiйника. Спершу, здаеться, вiн був з Ющенком, потiм з Тимошенко, а тепер перекинувся до Януковичiв.