Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

«Привiт», – сказав я, i ми зустрiлися поглядами.

Як би це не банально звучало, то була любов з першого погляду. Любов, доля, рок, божественний задум, кармiчний вузол – називайте, як хочете, знаю напевне: так починаються усi справжнi любовнi драми на землi.

За кiлька днiв запросив ii на прогулянку. Ми ходили золотим осiннiм Киевом. Я читав iй власнi iронiчнi вiршi, смiшив, розважав, купував морозиво. Одного разу ми навiть цiлувалися. Це було у скверику на Львiвськiй площi. Там i досi стоiть та лавочка. На тiй лавочцi ми i розсталися.

Адже я, падлюка, «закрутив роман на сторонi». Їй про це донесли «подруги».

Оскiльки Анжела була на курс молодша, ми навчалися у рiзних корпусах. Вони – на Ярославовому валу, а ми – на Хрещатику. На курсi ми пiдтримували абсолютно дружнi стосунки з двома одеськими дiвчатами Мариною i Тамарою. Маринi я вiдверто симпатизував. А була ще третя – Муля, яка навчалася з нами, але жила у гуртожитку з Анжелою в однiй кiмнатi. Саме вона розказала iй, що я симпатизую Маринi, хоча нiчого серйозного мiж нами тодi ще не було.

Проте Анжела люто приревнувала, сказала, що я покидьок i брехло, i не треба iй нiяких вiршiв, i взагалi вона киян за людей не вважае, бо всi ми маминькини синки, життя не знаемо, за батькiвськими спинами ховаемося, кароче, гандони i пiдараси.

«І щоб я тебе бiльше у моему життi не бачила!» – встала i пiшла геть.

Отака була вiд початку норовлива i горда.

Через якийсь час я одружився iз Мариною, Анжела побралася iз Сергiем Негоровим, бiльш вiдомим як Вiлен Єгоров – нинi знаний украiнський клiпмейкер.

У нас народилися дiти. І жили ми десь у паралельних свiтах, аж доки наприкiнцi лiта року 2001 вiд Рiздва Христового доля не звела нас на кримському узбережжi, де ми обое знiмалися у фiльмi Оксани Байрак… назви навiть не пам’ятаю.

– Тримайте цигарку, пане отамане! – Сем простягае менi самокрутку. – Зроблено, як для себе.

Взагалi-то, я не палю. Але як приходжу до «Бактерii», то можу собi дозволити пару-тройку самокруток iз мiцним голландським тютюном.

– Дякую, друже! – Вiн дае менi прикурити.

Глибоко, з насолодою затягуюсь i випускаю у повiтря сизу хмару тютюнового диму, в якому постають далекi спогади.

Ось ми сидимо в кадрi на терасi татарського ресторанчика «Старий Крим», що висить на скелi поблизу траси Сiмферополь – Ялта. Тепер, коли буваемо у Криму, ми завжди називаемо цей ресторанчик «своiм», бо там нашi почуття спалахнули знову. Вона у зеленiй сукнi. Руде волосся розсипане по плечах.