Ніч проти Різдва

)] вузенький писочок, що безнастанно вертiвся на всi боки та нюшкував усе, що тiльки траплялося, закiнчувався, як i в наших свиней, кругленьким рильцем; нiжки були такi тоненькi, що коли б такi Яреськiвському головi, то вiн потрощив би iх за першим козачком. Зате ж iззаду було воно достеменно губернський стряпчий у мундирi, бо телiпався в нього хвiст, такий гострий та довгий, як теперiшнi фалди в мундирах; хiба тiльки по цапинiй борiдцi пiд писком, та по невеличких рiжках, що стирчали на головi, та що був увесь не бiлiший од сажотруса, можна було здогадатися, що не нiмець то, й не губернський стряпчий, а от собi чорт, якому остання нiч зосталася блукати на бiлiм свiтi та пiд’юджувати на грiхи добрих людей.

Узавтра ж, тiльки що вдарять першi дзвони до заутренi, помчить вiн неоглядки, хвоста пiдiбгавши, до свого барлога.

Тим часом чорт закрадався потихеньку до мiсяця i вже простяг був руку схопити його; але враз смикнув ii назад, мов опечений, поссав пальцi, подригав ногою i забiг з другого боку та знову ж таки вiдскочив i вiдхопив руку.

Але ж, хоч i як йому не таланило, хитрий чорт не покинув своiх витiвок. Прискочивши, раптом схопив вiн мiсяця вобiруч, гiрко кривлячись та дмухаючи перекидав його з руки в руку, мов той дядько, що добув голими руками жарину для своеi люльки; аж тодi сховав похапцем до кишенi та й побiг собi далi, мов i не вiн.

У Диканьцi нiхто не чув, як чорт украв мiсяця. Щоправда, волосний писар, рачкуючи з коршми, бачив, як мiсяць iз доброго дива танцював на небi, i божився та присягався на тому перед усiм селом, однак миряни лише кивали на те головами i навiть брали його на смiх.

Яка ж то була притичина чортовi на таке беззаконне дiло? А ось яка: вiн знав, що багатого козака Чуба покликав дяк до себе на кутю, де мають бути: голова, приiжджий з архиерейськоi пiвчоi дякiв родич у синьому сурдутi, який брав щонайнижчого тобi баса; козак Свербигуз i ще дехто; де, опрiч кутi, мала бути варенуха, шапранiвка та багато всякоi страви.

А тим часом Чубова дочка, на все село красуня, зостанеться вдома, а до неi запевне прийде коваль, здоровань i хлопець хоч куди козак, що осоружнiший був чортовi, нiж панотця Кiндрата проповiдь.

На дозвiллi коваль малярував, i вславлено його за найкращого маляра на всю околицю. Ще як жив покiйний сотник Л…ко, то навiть вiн навмисне закликав його до Полтави фарбувати дерев’яного паркана коло свого дому. Коваль порозмальовував i всi миски, з яких диканськi козаки сьорбали борщ.