Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

На щастя!

Мобiлка виспiвувала «Тбiлiсо» i пiдскакувала на письмовому столi, але Павло закашлявся, сiпаючись i хапаючи широко роззявленим ротом повiтря. Надибав рукою надпиту пляшку мiнералки «Набеглавi» i заковтав ii з горлечка. Полегшало. Телефон стих, i це трiшечки втiшило Президента: не готовий зараз до розмови з Нодаром.

«У нього нацiонально свiдомий народ, зрiла, консолiдована довкола Нодара нацiя… Йому добре, а тут – ряснi плоди майже чотирьохстолiтнього рабства… меншовартiсть… атрофiя етнiчноi пам’ятi та свiдомостi… Тобто не додана, а вiднята патрiотична вартiсть… крайня хата в селi… маленькi роси… безхребетна iнтелiгенцiя, на яку я, наiвний, розраховував найбiльше… нацiонально недорозвинутi гетьманчуки, прислужливi козачки, а не бойовi козарлюги, генерал-губернатори, секретарi цека, президенти (до мене! До мене! А тепер уже – пiсля мене? Пiсля мене?).

Алiгатор чи Янаконда? Артур чи вона? Крокодил чи змiя? Тепер тiльки хтось один iз них. Уже без мене. Хто? Хто-о-о-о?

Алiгатор! Тiльки на його тлi я ще бiльше виросту в очах моеi нещасноi нацii!

Посли, мабуть, вже одбили депешi у своi мiнiстерства про результати виборiв в Украiнi.

У Москвi танцюють «польку-бабочку» – на Краснiй площi.

Нодар знае результат вiд свого посла Грiгола i не вiрить…

Барак знае. Йому це до «барака». Як i Мубараку.

Меркель Ангелка, майже ангел, вже знае.

Саркозi ця iнформацiя до його французькоi дупи.

Бацька потирае руки…

Не поспiшайте, панове, це – попереднi результати, дуже попереднi. По-пе-ре-днi! Хоча я розумiю: мiж мною i ними двома – прiрва, не перескочити.

Вже розумiю. Не перескочити i стрибуновi в довжину. Нi у висоту. Факт доконаний».

Павло ще раз наступив на друзки вiд кавовоi чашки, вони захрустiли пiд пiдошвою, як поламанi кiсточки якоiсь маленькоi пташки.

– Люд!!! Каррр!!! Термiново зв’яжи мене з Алiгатором! Зв’яжи нас! У нього секретна мобiлка! – пальнув у слухавку Павло i шумно сiв у шкiряний фотель з таким розмахом, що мало не перекинувся навзнак.

Павло нiжно окинув поглядом свiй великий, два на пiвтори метри, портрет «Президент iз булавою» роботи Ростислава Вухналика, недавно удостоеного звання Народного художника Украiни».

Талановита робота, вкотре подумав вiн. Написано з талантом i любов’ю.

«Всi розумiли, що першим Президентом пiсля майже сотнi лiт комунiстичного свавiлля оберуть комiка.[8 - Так у полiтичному середовищi стали називати комунiстiв пiсля вiдновлення незалежностi Украiни.] Не було на те ради.