Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

А тодi зателефонував: у мене знайшлася ще одна пляшка вина…

Не хочу й згадувати: вона байдужо процiдила: «Я стомилася, Павле, вже засинаю. Викинь дурне з голови. Вечiр був прекрасний. Засинай i ти…»

Так мене ще не ображала жодна жiнка. Жодна. А було iх… Набагато молодшi i красивiшi за Кобру… І за Ксеню…

Тепер вона нав’язуе думку украiнцям, що я, маючи нечуваний рейтинг, за п’ять рокiв нi на сантиметр не наблизив Украiну до Європи.

А нащо ii вести до Європи, як вона сама – Європа, бiльше того – саме серце Європи, неповноцiнноi без нас, без Украiни, Європи.

Я вирiс в украiнському осерддi. На сонячному украiнському Подiллi. Батьки, правда, були переляканими, переживши в дитинствi колективiзацiю, в юностi – голодомор, у молодостi – сталiнщину i вiйну. Вони любили Украiну, але зцiплювали зуби, щоб не говорити про це своiм дiтям.

Не знаю, можливо, завдяки Покровi, Орантi я вдихав Украiну кожною клiтинкою, вона входила в мене з водою i хлiбом, з повiтрям i пiснями, з украiнськими дiвчатами та жiнками, яких я любив.

Я – украiнець!

Патрiот цього народу, його оборонець!

Колись в Украiнi видющi хлопчики водили слiпих кобзарiв. Я, Павло iз Городищ, став, мусив стати хлопчиком-поводирем слiпоi Украiни.

А що вона? Продукт зросiйщеного «востока». Майже землячка Алiгатора. У дитинствi вдихала не дух Украiни, а дими металургiйних гiгантiв, куряву териконiв, двиготiння вантажених ешелонiв з рудою та вугiллям, ревище реактивних лiтакiв над головою, у кращому випадку – мовний суржик.

Грае роль украiнськоi Жанни д’Арк, радикальноi патрiотки, готовоi до страшноi муки i смертi за iдею. А насправдi – змiя в украiнських строях.

Правда, розуму не одбереш. В потрiбний момент моiм патрiотичним лайдакам завдае нищiвного удару: «Хочете двомовностi – вивчiть украiнську!», «Хочеш украiнськоi Украiни – знайди ii в собi», «Виймемо камiння з-за пазухи i обгородимо ним Украiну!», «Якщо пацюки з нами – значить, корабель ще не тоне», «Боговi – Богове.

Кесаревi – кесареве. Все зрозумiло. Але чому нiчого не потрапляе Боговi?», «Для манii величi абсолютно не треба величi. Вистачить i самоi манii». Змiюка! З реактивним розумом. Загони моiх козачкiв не встигають реагувати на ii випади. Казав iм: iдiть на випередження, атакуйте, не давайте передиху. А вони лишень навздогiн…

Пiд час ще минулих виборiв: «Я готова у його штабi прати онучi повстанцiв!» Так, розуму в неi не бракуе, але лукавого, отруйного розуму.