Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Щось болiсно рiзонуло пiд лопатками, нiби хтось скальпелем полосонув. Зойкнула. Вiдчула, що у тих мiсцях солодко засвербiло, залоскотало. Випросталися маненькi чи то перкалевi, чи штапельнi (з мого коротенького платтячка, з якого я вже виросла) – рiзко випрямилися за моею спиною крильця.

Добре, що дома не було матерi. (Тата в мене нема; нi, вiн десь е, але до мене не признаеться.) Вона б менi дала духу за прорване на спинi штапельне платтячко, яке купила минулого року. Воно вже куценьке, i я мушу стежити, щоб низько не нагинатися…

Добре, що мамцi дома нема, розносить пошту по Городищах та по хуторах, пiзно повернеться хмiльненькою, бо нинi пенсiйний день».

«Таку маемо iсторiю. Якби Сагайдачний, вже фактично завоювавши Московiю i ii столицю, не пожалiв московитiв, а ввiйшов до Кремля як переможець – Украiна була б iншою.

Якби Іван Виговський у запеклому бою за Конотоп перемiг вiйсько окупантiв… Перемiг не iнакше як з твоею допомогою, свята Покрово.

Тiльки не скористався перемогою. Дурень! Перемогти i – програти. Перемогти, здобути можливiсть будувати суверенну Украiну – i капiтулювати. Переможений переможець! Слабодухий. Безвольний. Не готовий до бiльшоi, масштабнiшоi ролi! Бачиш, Іван Сiрко йому заважав скористатися блискучою перемогою…

Якби Богдан думав про вирiшальну битву i перемогу над поляками пiд Берестечком, а не про свою гульливу польку Єлену – Украiна була б iншою.

Якби Мазепу не зрадив перевертень Нiс у Батуринi, полковник Галаган – на Сiчi, якби не продажнiсть бiльшостi козацькоi старшини, якби у Карла та Івана був спiльний план вирiшального бою з Петром, а не суцiльна iмпровiзацiя – Украiна сьогоднi була б зовсiм iншою.

Якби Петлюра…»

– Зупинися, рабе Божий, сине людський Павле! Я – Покрова козацька, украiнська Оранта з-пiд купола Святоi Софii, з десяткiв тисяч украiнських церков, палених, нищених чужими i своiми. За велiнням Сина мого Ісуса iз Назарета я тисячу i одне столiття оберiгаю Украiну.

Дай же i менi вiдповiдь: а якою була б Украiна?

Як би склалася ii доля у двадцять першому столiттi?

Якби ти, котрого я за бiлу рученьку привела на украiнський Престол.

Вклала в тебе всю свою вiру i надiю.

Мерзла за тебе тижнями на лютiм морозi.

Спала стоячи мiж людьми або в заснiжених наметах.

Невтомно просила за тебе свого Сина.

Тримала над головами повсталих украiнцiв свiй омофор.