Руденька

Елi нiде не було. Я дiстала з кишенi телефон i набрала ii номер, попередньо отримавши безглузде повiдомлення вiд «Киiвстар» iз попередженням знiмати з мого рахунку по двадцять п’ять гривень за хвилину розмови з Батькiвщиною. Еля сказала, що вже за секунду буде в аеропорту. Я знову всiлася на валiзу…

– Ррруденька, кого чекаемо, про що мрiемо? – пролунав уже знайомий голос за моею спиною. Це його «р» менi чомусь сподобалося…

– Нiкого i нi про що, – буркнула я, але не злостиво.

– А ти танцюеш чи спiваеш? – запитав «iнтересний чоловiк», бiля якого стояв «симпатичний тип».

– Нi те, нi iнше.

– Даремно… А навiщо тобi така величезна валiза? – поцiкавився той-таки голос.

– Там тенiснi ракетки. – Я знову набирала Елю.

– То ти тенiсна Руденька! А я все думаю, що менi Сафiн одно розповiдае про якусь Руденьку… – Поки вiн це говорив, у моiй слухавцi вже лунав голос Елi, яка, як вона сказала, чекае мене бiля якогось виходу чи входу…

– Елiчко, напроти мене величезний лайт Forbes’а… ти бачиш його? Я прошу тебе… поквапся… – серйозно сказала я.

– Юлько, я бачу Forbes… я бiля нього… – розгублено вiдповiла моя подружка.

Я роззирнулася навкруги… i все зрозумiла:

– Елiчко… тут два Forbes’и… так от, я бiля другого… метрiв за чотириста… i в мене тридцятикiлограмова валiза, тому краще ти до мене… i на таксi.

І в цю мить до мене на допомогу приспiли моi «новi друзi»:

– Ррруденька, ми тебе пiдвеземо, куди скажеш, – запропонував «iнтересний чоловiк».

– Мене зустрiчають, – сухо вiдповiла я.

– Ррруденька, а що ти забула в Ризi? – Менi подобалось оте його «р», i вiн чомусь щодалi менше дiяв менi на нерви.

– Я прилетiла на «Хвилю».

– А нащо тобi ракетки? – вiн не вгамовувався.

– Менi сказали, що буде турнiр «зiрки плюс професiонали», i я хочу пограти… до речi, ваш Сафiн теж мае брати участь. – Менi хотiлося йому помститися за його «гумор».

– Марат? Буде в Юрмалi? Ти точно знаеш? – Вiн цiкавився цiлком серйозно.

– Не знаю. Менi однаково.

– Ррруденька… я познайомлю тебе з Сафiном.

«Ідiот», – подумала я i ще раз набрала Елю, яка сказала, що буде «вже за секунду». Мiй терпець от-от мав урватися.

– Ррруденька, а де ти житимеш?

– У якомусь готелi. Ви бували ранiше в Ризi та Юрмалi? – Я вирiшила атакувати.

– Так… звичайно, – у його голосi почулося здивування.

– Де краще жити? У Ризi чи Юрмалi? – я не замовкала, затягуючи час.