Україна чи Малоросія

Невже ж ця «волинка» непорозумiнь i безграмотних ляпсусiв буде тягтися до безконечностi? Хiба вам не ясно, шановний товаришу, що наша псевдочервона публiцистика веде до розриву з культурним надбанням, що ii пiдхiд до наших «европейцiв» е антимарксистський, антинауковий, що це е народницько-суб’ективне тлумачення минулого в планi злободенних перипетiй? Справа ж не в тому, що евшанiвський естетизм залишився туберкульозним, не в тому, що Яцкiв не пiшов далi «пангуманiтарних дифiрамбiв». Справа в тому, що цей «шум» був все-таки здоровим, логiчним i необхiдним етапом на шляху до соцiальноi диференцiацii, до пробудження нових суспiльних сил.

Хiба «Молода муза», культивуючи крайнiй iндивiдуалiзм, не була етапом до символiзму? Хiба останнiй не зiграв революцiйноi ролi, виховавши в своiх рядах таку досить таки iмпозантну фiгуру, як Олесь? Хiба сам найбiльший молодомузiвець i дальший зрадник Яцкiв не зiграв помiтноi ролi в боротьбi з тим же таки мiщанством? Хiба сам великий Франко теж всюди був однаковий? Хiба вiн не писав iндивiдуалiстичних «Зiв’ялого листя» i «Semper tiro»? Хiба… i т.  д. i т. п. В чому ж справа? Чому так гримае Юринець на «Молоду музу?» Хто йому дав на це таке широке право? Чому французи, росiяни, поляки i т. д. не запльовують таким чином своiх попередникiв? Чи, може, «Молода муза» те ж саме, що й Слащов-кримський? Чи, може, вона була такою вже бездарною, що нашому професоровi чешуться руки? Так тодi вiдкiля ж взялися «Сонячнi кларнети», «Інтермеццо» i т.  д.? Воiстину: «ми не знаемо, що таке державнi справи», iнакше б ми давно вже придбали в особi Юринця одного iз своiх справжнiх державних мужiв. «Молода муза» не повинна в «неповнокровностi украiнського суспiльства», яке «вiддавна не знало iсторично-конструктивних традицiй». Не «лiтературщина Карманських» «пiдмивала елементи суспiльноi психiки» – цей погляд, по меншiй мiрi, антимарксистський. Розхлябанiсть згаданоi психiки не е результат роботи лiтературщини, а навпаки. Що ж до «молодомузiвськоi гiгантомахii», то це цiлком природне явище всякоi доби, яка передчувае нацiональне вiдродження. Яскравим прикладом е тому XVIII вiк в нiмецькiй лiтературi. Так званi «м’ятежнi генii» – цiлком природне явище того часу.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mikola-hviloviy-8345444/ukra-na-chi-maloros-ya/) на ЛитРес.