Думки проти течії

Бо ж той факт, що вони пiдтримують так звану «масову» лiтературу в лапках, для нас тiльки порожнiй звук, бо ж ця «теорiя» стоiть пiд доброю сотнею величезних знакiв запитання.

Чи, може, е якiсь iншi докази?

Їх, звичайно, нема. Диференцiацiя, зi слiв вiдповiдноi резолюцii ЦК РКП, проходить прискореним темпом. Але вона в однаковiй мiрi стосуеться всiх кiл молодоi украiнськоi iнтелiгенцii i в однаковiй мiрi тягне ii на наш бiк, в однаковiй мiрi одштовхуе ii вiд староукраiнського осередку.

Бо ж i справдi:

– Чим вiдрiзняеться група Зерова вiд Загула та iнших?

Перш за все, бiльшою культурнiстю. По-друге, своiм поважним, серйозним вiдношенням як до iсторичного моменту, так i до молодого суспiльства, так i, нарештi, до самоi себе. Тiльки недалекi крикуни та нечеснi люди можуть вигукувати, що Филипович, припустiм, належить до найправiших кiл. Ми певнi, що 99 % iз них не читали праць того ж Зерова… як i взагалi нiчого не читають. Хiба ми не чуемо завжди:

– Зеров – формалiст! Зеров не визнае класовоi лiтератури!

Чуемо.

Але ми знаемо й те, що нi один iз цих «критикiв» не взяв на себе труда перечитати хоч би те ж «Нове письменство», в якому б вiн побачив Зерова-соцiолога, в якому дано такi убiйчi характеристики плеядi помiщицьких письменникiв.

Все це так, нарештi, кажуть нам, але не в той бiк гне його соцiологiя. Де його погляд на нашу революцiю?

Прошу:

– «Революцiя вiдкрила широкi перспективи украiнському культурному розвитковi.

Пiсля 1917 року не вдалася нi одна спроба загнати його в тiснiшi межi. І тепер, коли гасло украiнiзацii звучить повним звуком, новi суспiльнi сили, покликанi лiквiдацiею старого ладу до загального проводу, мусять i нашу культурну творчiсть поставити в нормальнi умови».

Це – з останньоi статтi Зерова, i це – теж iз неi:

– «Де й коли я, або Могилянський, або Филипович виявили ворожнечу до пролетарських письменникiв? Нiкому з нас закидувана нам не раз «класова ворожiсть» не заважала захоплюватись, скажемо, промовами Бебеля або «Вiденськими шукачами золота» П.

Ампа. Розумiеться, сповiдатися, божитися i бити себе в груди, щоб запевнити тов. Кияницю, нiхто з нас не буде. Може вiрити, може не вiрити. Але коли вiн хоче закинути нам упереджену злобу й ворожiсть до пролетарського мистецтва, то мусить своi твердження обставити доказами».

Курсив Зерова.