Синій листопад

Синiй листопад

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Синiй листопад» Миколи Хвильового – новела, в якiй традицiйно для творчостi автора пiднiмаеться тема розчарування у революцiйних iдеалах***. Головний герой твору Вадим переконаний, що можна побороти нудьгу вiд реальностi, якщо подивитися на iхнiй свiт з ХХV ст., коли сучаснiсть здасться сивою, а комунiстичнi лозунги – наiвними. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи».

Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

СИНІЙ ЛИСТОПАД

І

З моря джигiтували солонi вiтри. Мчались степом i зникали в Закаспii.

…Пiвнiчний Кавказ…

Над станицею мовчали недосяжнi голубi верхiв'я. Дрижали зорi й сполохано перебiгали до небокраю, до гiрського масиву.

Іще проходив невiдомий синiй листопад. Плентався по садках, по городах, заходив пiд стрiхи й вiдходив за вiтрами, такий же невiдомий, невiдгаданий i мовчазний.

Ще огнище не погасло – догоряло, i обличчя Вадимовi ходило в перельотах тiней.

Будинок вилюднявся, розходились: двое-трое залишилось.

В стiну глухо входили цвяхи.

Прибивали, мабуть, гiрлянди.

Скоро пiдуть i цi.

Пiзно.

Нiч.

Коли Зиммель пiшов, оддзвенiв шпорами, Марiя лукаво спитала:

– А все-таки й тобi журно?

Вадим сказав:

– Звичайно, журно.

Але… ти мене розумiеш…

Вадим сухо й гостро дивився на вугiль. Зрiдка налiтав вiтер, з-пiд папахи виривалось волосся й падало йому на тьмяний лоб.

Марiя здавила руками голову й глухо говорила:

– Так, Вадиме, тоска. Буднi приймаю i серцем, i розумом. Але все-таки – тоска. Це те, коли покидаеш позицii й непевний, що скоро повернешся.

Мовчав.

Марiя знiтилась на колодцi – крапка. Зелений вугiль i в огнищi, i в ii зiницях.

Теж у шинелi.

Кажуть: «останнiй з могiкан». Правда: женщини революцii пiшли плодити дiтей. Тiльки Марiя й небагато не пiшли.

Будемо слухати солонi вiтри, коли мовчазно йде на схiд синiй листопад.

Говорили ще про Зиммеля, про нрави сучасности й говорили про комуну.

Вадим – комiсар бригади, Марiя – крапка, вночi: вона надто знiтилась, i полiтком.

Марiя ще говорила глухо:

– Ну да – певний, i ну да – непевний, бо iнакше шукала б iншоi правди. Тут тоска.