Бікфордів світ

Сплигнути б на неi, надiвши на тiльник чорний пiджак iз комiрцем «пiд горло», сплигнути i пiти, залишаючи за собою не слiди, а кола на водi, що розходяться i поступово затухають, як навколо поплавця, коли риба клюе. Тiльки треба не забути книгу – без неi я не зможу вiдшукати письменника, з яким говорити буде важко, вiн же розумний… А розумнi частiше неговiркi. Треба умовити його ще одну книгу написати. Там у нього «Дирижаблi та iх военне застосування», а треба, щоб «Дирижаблi та iх мирне застосування».

Всього лиш. Нiчка-нiч, пройде геть iз вiч, аби тiльки штормик не принесла. Озеро краще, нiж море. Там домiвка близько. Адже дiйсно нiч – найбезпечнiший час! Ось зараз тут з'являеться бiлий дирижабль… нi, не бiлий, бiлий одразу зiб'ють. З'являеться чорний дирижабль, i навiть я його не помiчаю, а вiн повiльно, вимкнувши мотор i користуючись попутним вiтром, пролiтае над баржею в кудизавгодному напрямi… Добре б iз ним i листа вiдправити… «Шановний товаришу письменник П. Іонов! Із цiкавiстю пiзнавального характеру близько десятка разiв перечитав вашу книгу i дуже хочу з вами не погодитися. Звичайно, военний час вимагае вiд дирижаблiв тiльки военного застосування, але ж ми живемо з розрахунку на мирне життя, i з цього розрахунку здаеться менi, що ви не зовсiм правi. Я вам нi в чому б не докорив, якби цю книгу ви написали цього або минулого року. Але ж вона написана 1933-го! А яка тодi була вiйна? Тодi була колективiзацiя! Тодi всi потребували iншоi книги, яку ви не написали! А якщо ви ii не написали, то й говорити, значить, немае про що. Але все-таки порiвняйте: дирижабль прокрадаеться над нiчним мiстом i кидае бомби в сплячi будинки або дирижабль над величезним полем розпорошуе насiння пшеницi. Чому ж ви написали тiльки про бомби, про военну розвiдку? Дуже вас прошу написати другу книгу. Ви ж письменник, а значить, кожну вашу книгу втiлюють у життя. Якщо таку книгу напишете – надiшлiть ii менi додому пiсля вiйни за адресою: Архангельська обл. , мiсто Каргополь, пристань, пароплав «Нiкiтiн», Харитонову. З повагою i побажанням». Ось життя военне: поспiшати нiкуди, горизонти чистi, рацiю забрали ще перед першим рейсом, а радiощоглу залишили. Був на нiй прапор, а тепер його немае, тепер я замiсть флагштока.

Харитонов на третю безсонну добу почав провалюватися в дрiмоту. Старший матрос Грицак, не дай йому Боже здоров'я, не мiг пробачити своему ж земляковi непокору та невиконання команд.