Бікфордів світ

Вибух здiйняв угору воду, дерево й людей. Поряд iз головою Харитонова дзвякнув осколок, ударившись об залiзну палубу. Харитонов розплющив очi й побачив, що це не осколок – перед ним лежав вiдiрваний вибухом палець iз золотою обручкою. Рудобородий зажмурився й тут же вiдчув у ротi гiркий присмак – занудило. Постарався стриматись, але не змiг. Вiдповз до борту й перегнувся. Коли трохи вiдпустило, Харитонов пiдвiвся й подивився на всi боки. По рожевуватiй водi плавали уламки шлюпки.

Грицак спокiйно сидiв на палубi та, позiхаючи, поглядав на свого пiдлеглого.

– Гаразд. Бiс iз тобою, йди спати! – мовив вiн.

– Навiщо ти?.. – загальмовано запитав Харитонов, не дивлячись на Грицака.

– Для справедливостi. Якщо нам не можна здаватися в полон, то чому iм можна?! Потiм, iх вiсiм, а нас – двое… А якби вони дiзналися, що гвинта немае i що нас тiльки двое, – нам би кiнець. Ну подумай, що нам iз ними робити у вiдкритому морi? Йди спати! Стiй!

Грицак звiвся на ноги, розiгнув спину й уважним поглядом пройшовся по палубi.

– Ось що, – сказав вiн незвично м'яким голосом. – Знiми з радiощогли прапор i йди спати!

Цiеi ночi в небi з'явився чорний дирижабль i повiльно, вимкнувши мотор i користуючись попутним вiтром, пролетiв над сплячою баржею в кудизавгодному напрямi…

Штиль тривав i наступного дня. Харитонов спав у кубрику вже другу добу, але старшому матросовi Грицаку не хотiлося його будити.

Вiн гуляв по палубi й навiть мугикав собi щось пiд нiс. Мiсця для прогулянки було, звичайно, замало, але зате вiн мав усi права вважатися тут хазяiном i капiтаном.

Грицак зупинився бiля борту, окинув хазяйським поглядом горизонти, потiм подивився собi пiд ноги i, побачивши вiдiрваний палець, скривив губи, змахнув правою ногою – i полетiв людський осколок у воду, блиснувши на прощання обручкою.

– Ну, ось i я послужив справi перемоги! – постарався якомога самовпевненiше мовити старший матрос.

Прозвучало доволi переконливо. Грицак заспокоiвся, провiв долонею по щоках, перевiряючи, чи не пора голитися. Вiдразу ж кольнула неприемна думка, що протестувала проти рудоi бороди Харитонова. Грицак прогнав ii, цiлком усвiдомлюючи ii правоту i власне безсилля. Вiн уявляв собi, в якому саме випадку руда борода Харитонова принесе йому прикростi.