Бікфордів світ

Не думав про те, що навiть захована глибоко в душi гiркота залишаеться гiркотою, а печаль – печаллю, i якщо не подiлитися ними, не розчинити iх серед людей, здатних подiлити з тобою i горе, i радiсть, то, накопичившись, з'еднавшись з iншими печалями, вирветься все тяжке назовнi й приведе тебе у вiдчай, i не виникне в тобi бажання пересилити бiль. А не пересилюючи болю, ти пiдкоряешся йому.

І став Іван Тимофiйович чекати вечора. Квапив вiн думками сонце, бажаючи йому швидкого заходу. Нетерпляче поглядав на нього.

Так увесь день i минув в очiкуваннi заходу сонця, i коли вiн стався i сховалося сонце, то не пiднявся бiльше на мiсцi заходу яскравий стовп, не освiтилося небо в тiй сторонi, а найяскравiшими виявилися мiсяць i зiрки. Завмер Іван Тимофiйович, не вiрячи очам своiм. Почекав ще, поки не пiднявся мiсяць. Потiм опустився на ганок будинку.

«Що ж вiн?! – гарячково думав Іван Тимофiйович, дивлячись на небо. – Чи я помилився?! Але не вийдуть же вони з тайги без нього! Хоч би сюди iх повернути! Хоч би дати iм знак…»

Нiби спохватившись, Іван Тимофiйович пiшов у каплицю, намацав там на вiконцi коробку сiрникiв, залишену iнвалiдом, i, затиснувши ii в руцi, попрямував у будинок.

Узяв сокиру, почав рубати лаву. Трiски летiли в рiзнi боки. Зiбравши iх, Іван Тимофiйович чиркнув сiрником i спробував розпалити маленьке вогнище просто на дерев'янiй пiдлозi, але трiски не взялися вогнем, i сiрник погас.

Тодi вiн зiбрав трiски й повернувся в каплицю. Там поклав iх на пiдлогу.

Дiстав свiчку, запалив.

Кинув напружений погляд на чорну «сковорiдку», прибиту до розiпнутого Господа. І почав акуратно викладати з розщепленоi лави куреник-вогнище. Закiнчивши, знову чиркнув сiрником, але вiн лише облизав вогником одну трiску i погас. Тодi Іван Тимофiйович дiстав кiлька свiчок, запалив iх i уклав у середину куреника. Трiски взялися вогнем i тихенько потрiскували.

Іван Тимофiйович обвiв каплицю шукаючим поглядом, зупинив його на дверях. Пiдвiвся, зняв iх iз завiс i заходився розламувати.

Сухi дошки, з яких було iх збито, пiддались, i навiть сокира не була потрiбна. Виклав вiн iх поверх куреника й завмер, стежачи за полум'ям, яке повiльно поiдало трiски.

І подумав вiн про повiльнiсть вогню.

І про те, що вогонь не виживе без дерева.

І про те, що чим довше дерево чинить опiр вогню, тим горить довше.

Про те, що природа сама ростить дерева i сама народжуе полум'я, що прискорюе прихiд нових дерев. А значить, будь-яка пожежа на благо.