На другому березі (збірник)

Приплющенi очi, мабуть, не бачили нiчого. А може, дивилися далi туди, де недобачують вiдчиненi. В устах тримав люльку, вже давно погаслу. Сливе що й не завважив цього. Пригорблена кремезна постать кидала велику тiнь. Людина й тiнь наближалися до себе й вiдда-лювали, зустрiчалися й розходили, подавали собi долонi й розлучувалися. Інодi ставали, нахилялися до себе й виявляли собi щось страшне, щось жахливе. Людина й тiнь про щось шепотiли, людина й тiнь змовлялися таемно. Обличчя було кам'яно непорушне. Одна-однiсiнька риса не задрижала.

Людина була вирiзьбленою тiнню, а тiнь живою iстотою.

– Я невинна, тату.

Шапка пiднеслася раптово з лавки.

– Простiть менi, тату!

Кашкет закрив глибоко чоло, дiйшов майже до очей.

Ляпав дощ.

Старий Шут луснув гостро дверми й вийшов з кiмнати.

* * *

[Убивство]

Начальник станцii нудьгував.

– Собача погода.

Курив сьогоднi вже десяту папiроску. На снiданок проковтнув для пiдбадьорення двi чарочки, але все це нiчого не помогло на безнадiйний настрiй.

Ворушився, наче дерев'яний манекен.

Голомозий, пiдтоптаний добродiй у чорному пiджаку з малими, жвавими очками. Облив дешевим одеколоном залишки волосся по обидвох сторонах круглоi голови й причепурив чорнi тендiтнi вусики. Пiдсмикав iх з помiтним удоволенням i дивився довго в кишенькове свiчадо. Дотикався з приемнiстю до гладко обголеного обличчя, оглядав з усмiшкою вставленi блискучi золотi зуби. Вийняв з нагрудноi кишеньки парфумовану шовкову яскравобарвну хустинку, витер злегка iмлаве дзеркало, ще раз переглянув дбайливо виплеканi виски, чи бритва не залишила де якоiсь самiтноi волосинки.

Потер мокру шкiру гладеньким галуном i сикнув, наче вжалений бджолою. З невтримною, невтаемною розкiшшю обтягнув гарячу скронь тонкою верствою рожевоi пудри. Обтрушував пахуче борошно поволi, ледачо, насолоджуючись кожним жестом. Ще раз повiв долонею по чубi, що видатно вилисiв, i позiхнув широко, щиро, сердешно. Була в цьому лiнивому вiдруховi глибока нудьга й явне любування.

Саме покiнчив десяту папiроску, жбурнув недокурок до плювачки й сягнув машинально по нову. Заклав ногу на ногу, плечi подав сонливо взад, голову перехилив на поруччя й затягався глибоко запашним димом. Чув неозначену, безiменну, незрозумiлу порожнечу й дивну насолоду. Може, власне, любувався цiею порожнечею. Так солодко, так любо не думати нiчого, зовсiм нiчого. Хай осоружну працю думання заступить лоскотливе, приемне, пахуче куриво.