Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

Записки Кирпатого Мефiстотеля (збiрник)

Владимир Кириллович Винниченко

Доля видатного украiнського письменника Володимира Винниченка (1880–1951) була надзвичайно складною та бурхливою. Цей талановитий художник слова був вiдомим полiтичним дiячем, який все свое життя присвятив боротьбi за побудову вiльноi, самостiйноi Украйни. Тому не дивно, що твори його довгий час було заборонено друкувати.

Головний герой роману Записки Кирпатого Мефiстофеля Якiв Михайлюк наче не живе, а грае в життя. Навiть до свого одруження вiн ставиться як до гри.

Але на перешкодi стае один факт: виявляеться, що у Кирпатого Мефiстофеля е син, що народився проти його бажання. Гра закiнчуеться: Михайлюку треба обирати мiж коханою i дитиною.

До збiрника увiйшли оповiдання «Момент» i «Федько-халамидник», повiсть «На той бiк» та п'еса «Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь».

Володимир Винниченко

Записки кирпатого Мефiстофеля

Збiрник

Записки кирпатого Мефiстофеля

Роман

В розчинене вiкно потягае розталою корою дерева i кислим, вогким духом водянистого, весняного снiгу, що рiденько чвакае пiд ногами.

Табачний дим, роздiлений течiею повiтря, незадоволено клублячись, розрiджуеться. Чути, як дзвонять у Софiйському соборi великопосним, задумливим дзвоном. Там, у соборi, тихо трiскотять свiчки, пахтить вiльгiстю стiн, пiд банею високо вгорi лунае монотонний голос дячка.

Весна – паскудний час, неспокiйний, розхрiстаний, безглуздий. Вечорами тiльки й можна робити, що грати в карти.

Тут, принаймнi, знаеш у чому рiч. За одну нiч гри можеш пiзнати все минуле й майбутне своiх партнерiв.

Ось Карачапов, вiн здатний схопити людину, що попала в скрутне становище, взяти ii за горло й душити доти, поки нi копiйки не лишиться у неi. Робитиме це серйозно, з дiловитою пикою, мовчки, строго, поважно.

Клапан – боягуз, хапа дрiбничками. Схопивши, озираеться, бiжить у куточок i там наминае свiй маслачок. Окрiм маслачкiв нi про що не мрiе.

Сосницький гасае в рiзнi боки. Коли ведеться йому, може кинутись у воду i, ризикуючи життям, рятувати другого. Коли погано з ним, може пiдставити нiжку приятелевi i знаходити для себе сатисфакцiю в бiдi його.

Менi приемно заманути чоловiка на саму гору i зiпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, поширених надiею й захватом, блискае жах – е найкращий. Приемно, коли увага застигае й ти обережно м’яко повертаеш його в той бiк, який тобi потрiбний.