Тартарен Тарасконський

Вiн рвучко скинув на плече рушницю й вигукнув, звертаючись до бравого командира, чи то пак вiдставного начальника полковоi швальнi Бравiда:

– Ходiмо, командире!

– Та… та… Е… е… А моя рушниця!.. Ви ж узяли мою рушницю! – боязко обiзвався обачливий Костекальд.

Але Тартарен уже вийшов на вулицю. За ним урочисто крокували всi стрiльцi по кашкетах.

У звiринцi, коли вони туди ввiйшли, було вже повно люду. Тарасконцi – героiчне плем’я – так скучили, так знудьгувалися за незвичайними видовищами, що взяли звiринець Мiтен приступом.

У кабiльському вбраннi, з голими по лiктi руками, з залiзними браслетами на ногах, ця статечна дама зустрiчала тарасконцiв дуже чемно й шанобливо. В однiй руцi вона тримала батiг, у другiй – живе, але вже обскубане курча. А ще вона мала «подвiйнi м’язи», i це викликало у тарасконцiв не менший захват, нiж ii плеканцi.

Аж ось до звiринця вступив Тартарен iз своею рушницею, i всi здригнулися. Воно й не дивно: коли нашi героiчнi тарасконцi, якi досi спокiйнiсiнько стояли або походжали беззбройнi бiля клiток, не думаючи нi про яку небезпеку, коли вони побачили свого великого Тартарена iз смертоносною зброею в руках, iх охопив страх. Значить, е чого боятися, якщо навiть вiн, герой… Тарасконцi враз сахнулися вiд клiток.

Та за якусь хвилину смiливцi, дивлячись на Тартарена, збадьорилися. Базстрашний тарасконець, високо пiдвiвши голову, повагом обiйшов увесь звiринець, проминув, не спинившись, басейн iз тюленем, зневажливо зиркнув на довгу скриню з висiвками, в якiй удав перетравлював живе курча, i дiйшов нарештi до клiтки з левом.

Урочиста i жахлива зустрiч! Лев тарасконський i лев атласький вiч-на-вiч… Тартарен, що обома руками сперся на рушницю, виставивши вперед ногу, – по один бiк; величезний лев, що, розлiгшись на соломi, поклав здоровенну жовтогарячу голову на лапи й осоловiло клiпае очима, – по другий!

Якусь мить вони спокiйно дивилися один на одного.