Тартарен Тарасконський

Ось як прислужилося iм сонце…

То чи ж дивно, що те саме сонце, обливаючи своiм промiнням Тараскон, здужало обернути вiдставного начальника полковоi швальнi на бравого командира Бравiда, рiпу – на баобаб, людину, яка тiльки збираеться до Шанхая, – на людину, яка вже повернулася звiдти!

VIII. Звiринець Мiтен. Атласький лев у Тарасконi. Урочиста й жахлива зустрiч

Ми змалювали життя Тартарена Тарасконського до того, як слава торкнулася його чола й увiнчала його вiчними лаврами, – змалювали життя цього героя у звичайних обставинах, розповiли про його радощi та печалi, мрii та сподiвання.

А тепер перегорнiмо кiлька найславетнiших сторiнок його життепису. Зупинiмося хоч би на тiй, де розповiдаеться про незвичайну подiю – подiю, яка дала привiд чародiйцi долi вщедрити Тартарена своею найвищою ласкою.

Якось увечерi Тартарен Тарасконський, сидячи у зброяра Костекальда, заходився показувати охочим, як заряджати голчасту рушницю, – вона ще тiльки входила в ужиток.

Зненацька грюкають дверi, i в крамницю вскакуе один iз стрiльцiв по кашкетах, до смертi переляканий.

– Лев! Лев! – репетуе вiн.

Усi вмить застигають, скутi розгубленiстю й жахом, а потiм починаеться шарварок. Тартарен бере рушницю напоготiв, Костекальд бiжить до дверей i замикае iх.

Усi обступають стрiльця по кашкетах, напосiдають на нього, один поперед одного сиплють запитаннями i врештi довiдуються, що в Тарасконi на кiлька днiв спинився, повертаючись з Бокерського ярмарку, звiринець Мiтен.

Оце щойно вiн розташувався на Замковому майданi – з усiма своiми удавами, тюленями, крокодилами й чудовим атлаським левом…

Атласький лев у Тарасконi! Чи таке бачено, чи таке чувано?! О, яка пиха засвiтилася в очах усiх стрiльцiв по кашкетах, як засяяли iхнi мужнi обличчя, як мiцно потиснули вони один одному руки! Вiд хвилювання iм усiм вiдiбрало мову…

Навiть Тартареновi. Вiн стояв бiля прилавка, блiдий i збуджений, з рушницею в руках, в головi у нього роiлися думки.

Атласький лев тут, близенько, за два кроки вiд крамницi Костекальда! Лев! Цар над звiрами, найхоробрiший з усiх, з усiх найлютiший… Вполювати лева – ось найзаповiтнiша Тартаренова мрiя! Лев… прем’ер у тiй фантастичнiй трупi, яка розiгрувала такi чудовi спектаклi в його уявi!..

Лев!.. Боже милий!..

Та ще й атласький! Це вже було понад усе, що Тартарен мiг витримати!..

Кров шибнула йому в голову.

Очi його спалахнули вогнем.