Тартарен Тарасконський

За вiщо ж вiн удостоiвся королiвськоi шани?

Насамперед слiд вам знати, що всi жителi того краю – i старi, й молодi, i дорослi, й дiти – мисливцi. Полювання – найпалкiша пристрасть тарасконцiв ще вiд часiв непам’ятних, коли в навколишнiх болотах лютувала Тараска i тарасконцi влаштовували на неi облави. А це така давнина, що й не сказати!..

Щонедiлi вранцi геть усi тарасконцi, обвiшанi зброею, з торбами на спинах вирушають за мiсто пiд шалений гавкiт собак, виття тхорiв, звуки сурм та мисливських рогiв.

Препишне видовище… Та, на лихо, дичини нема! Нема й слiду!

Звiрина, дарма що вона звiрина, кiнець кiнцем стала недовiрлива й обережна.

Усi лiгва порожнi, всi гнiзда покинутi на п’ять миль довкола Тараскона. Нi дрозда, нi перепiлки; жодного бодай малесенького кроля, жодноi бодай крихiтноi чикалки. А тим часом тарасконськi пагорки, пропахлi миртом, лавандою та розмарином, такi мальовничi й принаднi! І виноградники на похилих берегах Ропи, якi буяють гронами мускатного винограду – найдухмянiшого, найсоковитiшого, найсолодшого, – теж напрочуд манливi.

Так-то воно так, проте далi лежить Тараскон, а в звiрячому та пташиному царствi вiн зажив лихоi слави. Перелiтнi птахи навiть позначили його великим хрестом на своiх маршрутах, i тiльки-но дикi качки, що видовженими трикутниками спускаються до Камарги, забачать мiськi дзвiницi, проводар щосили кряче: «Ось Тараскон! Ось Тараскон!» І зграя щосили накидае круга.

Отож тiльки i е дичини в тарасконських околицях, що один-единий старий зайчисько, який дивом урятувався вiд ловецьких потiх тарасконцiв i вперто не хоче перебиратися кудись-iнде. Цього зайця в Тарасконi знають геть усi. Вiн навiть прiзвисько мае – Швидкий. Усi знають, що лiгво його в маетку Бомпара, – до речi, цiна на його землю через це вдвiчi, коли не втричi побiльшала, – та вполювати Швидкого так нiкому й не пощастило.

За ним iще й досi ганяються кiлька навiженцiв. А решта, втративши надiю, збайдужiли, i Швидкого вже вiддавна вважають за мiсцевого привида, хоч тарасконцi зроду не вельми забобоннi i, бувае, ласують навiть рагу iз ластiвок.

«То що ж тодi роблять тарасконськi мисливцi щонедiлi? – спитаете ви. – Адже в Тарасконi немае дичини…»

Що роблять?

Ото клопiт! Вони вирушають у поле, милi за двi-три вiд Тараскона.