Замогильні записки

Нiколи не зустрiчався я i з Шенье, котрий не раз нападав на мене i котрому я нiколи не вiдповiдав, – згодом я посiв його мiсце в Інститутi, i це завдало менi чимало тривог.

Коли я перечитую твори бiльшостi письменникiв XVIII сторiччя, я не в змозi осягнути, чому вони свого часу наробили стiльки галасу i чим здобули мое захоплення. Пiшла мова вперед чи пiшла навспак, просунулися ми шляхом цивiлiзацii чи вiдступили назад до варварства, ясно одне: у авторах, що були втiхою моеi юностi, менi бачиться тепер щось банальне, вiджиле, сiре, мертвотне, холодне.

Навiть у найбiльших письменникiв вольтерiвськоi епохи я зустрiчаю убогiсть почуттiв, думки i стилю.

Кого менi звинувачувати в своему розчаруваннi? Боюся, що перший провинець – я сам; новатор вiд народження, я, можливо, передав новим поколiнням хворобу, якою був уражений. Я з жахом кричу своiм дiтям: «Не забувайте французькоi мови!» – але все даремно. Вони вiдповiдають менi, як вiдповiдав Пантагрюелю лiмузинець, який простував «iз синклiту альмаматеринськоi преславноi академii мiста, номiнованого Лютецiею».

Ця манера грецизувати i латинiзувати нашу мову, як бачите, не нова: Рабле позбавив нас ii, але вона знову з’явилася у Ронсара; на неi накинувся Буало. За нашого часу вона ожила завдяки науцi; нашi революцiонери, вiд природи великi греки, утовкмачили в голови наших торговцiв i селян гектари, гектолiтри, кiлометри, мiлiметри, декаграми: полiтика заходилася ронсаризувати.

‹Родина Мальзерба, онука котрого стала дружиною Жан-Батиста Шатобрiана›

Книга п'ята

‹Початок революцiйних заворушень у Бретанi; Шатобрiанова мати робить ще одну спробу влаштувати його по духовнiй лiнii; на початку лiта 1789 року Шатобрiан повертаеться до Парижа›

8

Рiк 1789.

‹…› Взяття Бастилii

Париж, листопад 1821 року

‹Початок революцii в Парижi›

14 липня, день взяття Бастилii. Цей наступ на фортецю, що ii обороняли декiлька iнвалiдiв та перестрашений комендант, вiдбувався на моiх очах: якби ворота не вiдчинили, народ нiколи не увiрвався б до неi.

Пролунали всього два чи три гарматнi залпи, причому стрiляли не iнвалiди, а гвардiйцi, що встигли пiдiйнятися на вежi. Натовп виволiк з укриття коменданта Делоне i, досхочу познущавшись над ним, добив його на схiдцях ратушi; купецькому старшинi Флесселю розтрощили голову пострiлом з пiстолета: ось видовище, що так захоплювало жорстокосердих дурнiв.