Замогильні записки

Скупий, бо вiн жив надiею повернути своему iменi споконвiчний блиск, гордовитий з iншими дворянами на засiданнях Бретонських штатiв, суворий зi своiми васалами в Комбурзi, небагатослiвний, деспотичний i грiзний з домашнiми, вiн усiм своiм виглядом викликав страх. Якби вiн був молодший i дожив до Революцii, вiн вiдiграв би важливу роль або загинув вiд рук повсталоi голоти. Безперечно, вiн був людина обдарована: я певен, що, обiймаючи високу посаду у вiйськовому чи цивiльному вiдомствi, вiн неодмiнно укрив би себе славою.

Пiсля повернення з Америки вiн вирiшив одружитися. Народився вiн 23 вересня 1718 року, а в тридцять п’ять рокiв, 3 липня 1753 року, повiнчався з Аполлiною Жанною Сюзанною де Беде, народженою 7 квiтня 1726 року, дочкою пана Анжа Аннiбаля, графа де Беде, власника Ла Буетарде. Молодята поселилися в Сен-Мало, за сiм чи вiсiм лье вiд якого обидва вони народилися, тож могли бачити з вiкон свого будинку небеса, пiд якими з’явилися на свiт. Моя бабуся з материнського боку, Марi Анна де Равенель де Буатейель, власниця маетку Беде, народилася в Реннi 16 жовтня 1698 року i виховувалася в Сен-Сiрi, коли ще жива була панi де Ментенон: засвоенi там уроки вона передала своiм донькам.

Мати моя, що мала неабиякий розум i багату уяву, виросла на читаннi Фенелона, Расiна, панi де Севiнье та на iсторiях iз життя двору Людовiка XIV; вона знала напам’ять усього «Кiра». Аполлiна де Беде була негарна – смуглява, маленька, з грубими рисами обличчя; ii вишуканi манери i жвава вдача були цiлковитою протилежнiстю батьковiй строгостi й незворушностi.

Вона так само любила товариство, як вiн – самотнiсть, у нiй було стiльки ж жвавостi i рухливостi, скiльки в ньому манiрностi i сухостi; неможливо назвати жодноi ii пристрастi, яка не розходилася б iз чоловiковими вподобаннями. Необхiднiсть пригнiчувати свое ество поселила в ii душi меланхолiю, яка вигнала веселiсть i безтурботнiсть. Змушена мовчати, коли iй хотiлося говорити, вона втiшалася, вiддаючись свого роду галасливому смутковi, i ii зiтхання були единим, що порушувало батькiв тихий смуток. А що стосуеться благочестя, то тут матуся була справжнiй ангел.

2

Народження моiх братiв i сестер. – Я з’являюся на свiт

Вовча долина, 31 грудня 1811 року

Свого первiстка матуся народила в Сен-Мало; його назвали Жоффруа, як майже всiх старших синiв у нас у роду; вiн помер немовлям. Услiд за ним на свiт з’явилися ще один хлопчик i двi дiвчинки – нiхто з них не прожив i року.