Замогильні записки

Один моряк, вийшовши з церкви пiсля урочистого богослужiння, знову вирушав у море, готовий битися з бурями, iнший тим часом повертався з плавання, i за провiдну зiрку йому правила освiтлена баня церкви: таким чином, релiгiя й небезпеки постiйно оточували мене, i в думцi моiй одне назавжди зв’язалося з iншим. З самого народження я чув розмови про смерть. Вечорами вулицями ходила людина з дзвiночком, сповiщаючи християн, аби вони молилися за одного зi своiх новопреставлених братiв. Майже щороку на моiх очах гинули кораблi, i, коли я грався на пiщаних обмiлинах, море викидало менi пiд ноги трупи чужоземцiв, що загинули далеко вiд батькiвщини.

Панi де Шатобрiан говорила менi, як свята Монiка своему синовi: «Nihil longe est а Deo» – «Для Бога немае нiчого далекого». Мое виховання було довiрене Провидiнню: воно не поскупилося на уроки.

Вiдданий пiд опiку Богородицi, я знав i любив мою заступницю, шануючи ii як свого ангела-хранителя: дешевий образок, що його купила менi добра тiтонька Вiльнев, було прикрiплено чотирма кнопками над узголiв’ям мого лiжка.

Менi слiд було б жити в часи, коли до Марii промовляли так: «Покiрлива владичице неба i землi, мати милосердя, джерело всякого блага, що носила в своему дорогоцiнному чревi Ісуса Христа, прекрасна i найпокiрливiша владичице, Вам дякую i до Вас звертаюся».

Перше, що я вивчив напам’ять, була пiсня, складена матросами; починалась вона такими словами:

Зглянутись на мене Дiву

Щирим серцем я молив:

Захисти мене од гнiву

Збурених морських валiв.

Стрiну смертну я годину

З молитвами на устах:

Лиш блаженну дай кончину,

Простели у небо шлях.

Пiзнiше я чув, як спiвають цей гiмн пiд час корабельноi аварii. Я до сьогоднi повторюю цi бездарнi вiршики з такою ж насолодою, як вiршi Гомера; мадонна в неоковирному вiнцi й синьому шовковому платтi з срiбною торочкою викликае в менi бiльше благочестя, анiж мадонна Рафаеля.

Якби ця мирна «Зiрка морiв» могла вгамувати бурi мого життя! але менi з самого дитинства судилося життя, повне тривог; доля моя уподiбнила мене арабськiй пальмi: ледве стеблинка моя пробилася крiзь скелю, як на неi налетiв дужий вiтер.

‹Товариш дитячих iгор Шатобрiана Жерiль; iхне проводження часу›

6

Лист пана Пак’е. – Дьепп. – Змiни в моему вихованнi. – Весна в Бретанi. – Історичний лiс. – Пелагiчнi рiвнини.