Замогильні записки

А що ж моя потойбiчна перелесниця? Силою свого чарiвництва вона переносила мене на береги Нiлу i показувала, як засипае египетську пiрамiду той самий пiсок, який засипле одного разу армориканську борозну, проведену серед кущiв вересу: я радiв, що мое iдеальне блаженство непiдвладне законам людського буття.

Вечорами я вирушав у самотне плавання по ставку; човен мiй линув серед очеретiв i широкого листя латаття. Над ставком, готуючись покинути нашi краi, збиралися ластiвки. Я жадiбно ловив iхнiй щебет: я слухав iх уважнiше, нiж слухав у дитинствi Тавернье розповiдi мандрiвцiв.

Ластiвки пустували на водi у променях призахiдного сонця, ганялися за комахами, дружно злiтали в небо, немов хотiли випробувати своi крила, знову спускалися на воду, потiм сiдали на очерет, що майже не гнувся пiд ними, i наповнювали його заростi своiм неясним гомоном.

13

Заклинання

Спускалася нiч; хвилювалися веретена i мечi очеретiв; замовкав пернатий караван деркачiв, качок-мандаринок, зимородкiв, болотяних куликiв; хлюпало хвилею озеро, в лiсах i болотах вступала у своi права осiнь: я витягував свое суденце на суходiл i повертався в замок.

Било десяту годину. Увiйшовши до себе в кiмнату, я вмить настiж вiдчиняв вiкно i, спрямувавши погляд у небо, починав своi заклинання. Я здiймався разом з моею чарiвницею у надхмарну височiнь: загорнувшись у ii кучерi й розмаяну одiж, я з волi ураганiв гойдав верховiття дерев, хитав гребенi гiр або вихором кружляв над морями. Поринаючи у простiр, зiходячи з трону Божого до брам безоднi, я силою мого кохання правив свiтами. Чим бiльшими небезпеками загрожувала менi розбурхана стихiя, тим гострiшим ставало запаморочливе блаженство. У поривах пiвнiчного вiтру я чув лише стогони сластолюбства; шелестiння дощу запрошувало мене заснути на грудях жiнки. Слова, якi я звертав до цiеi жiнки, розбудили б чуттевiсть староi й зiгрiли надмогильний мармур. Недосвiдчена i всезнаюча, непорочна i коханка, Єва невинна i Єва грiшна, вiщунка, що вселяла в мене безумство, вона була осереддям таемницi i пристрастi: я зводив ii на вiвтар i поклонявся iй. Я гордився тим, що мене люблять, i гордiсть ця лише посилювала мое почуття. Коли йшла вона – я падав ниць, щоб стелитися пiд ii ногами або цiлувати ii слiди. Я втрачав розум вiд ii усмiшки; я тремтiв, чуючи ii голос; я знемагав од бажання, ледве доторкнувшись до предмета, якого торкнулась вона. Повiтря, видихнуте з ii вологих уст, проникало в мене аж до кiсток, текло в моiх жилах разом з кров’ю.