Україна-Європа

Тодi всi тi слова, що вона шептала вам – тiльки вам у цiлому свiтi – i якi ви вже встигли надiйно забути, починають зринати, наче роздутi потопельцi, iз дна пам'ятi. І хочеться тодi iх проказувати знову, але вже вголос, так, аби нiхто, крiм неi, не второпав потаемного змiсту.

Я налив собi вина, одним духом вихилив i вискалив своi чудовi зуби до Іри. Щоб я здох, вона була нiчим не гiрша за Наталю. Я хочу сказати, вона була навiть краща. Вона була просто класна дiвчина. Усмiшка не сходила з ii пухкеньких вуст.

– Ви художник? – спитала вона. – Нам Тенгiз про вас уже все розповiв.

Наталя усмiхнулася з пiдступним виразом. Мабуть, у ii голiвцi визрiвала зараз одна едина думка: що вона висловить Славковi за те, що пiдсунув iй цього… цього… та що там кривити душею – пройдисвiта.

– О нi, далеко не все, – засмiявся Тенгiз, усе тiснiше притискаючи до себе Наталю.

А вона, стерва, й не пручалась. Навiть навпаки. Тодi я теж пiдсунувся до Іри i запропонував брудершафт, щоб перейти на «ти».

Ми вихляли вино з переплетеними руками, пiсля чого вона хвилини три жувала моi вуста. Очi моi у цей час зизили в бiк Наталi. Поганий приклад заразливий – вони цiлувалися взагалi без брудершафту. «Я мала тiльки одного хлопця!» – казала вона тодi менi. Уявляете? Я ледь не повiрив!

Іра була тепла i затишна, я б iз задоволенням звився клубочком у неi на колiнцях i заснув.

– Тут вам не бордель! – проскреготiв суворий голос.

Над нашим столом нависла зловiсна туша буфетницi.

Тенгiз спокiйно витяг з кишенi троячку, поклав iй до кишенi i спитав:

– А так?

– Та добре вже, – лiниво махнула рукою i важко покривуляла на своiх жиляках.

У «Кентаврi» ми просидiли до вечора i добряче зголоднiли, а що час був зустрiчатися з поляком, то разом подалися до готелю «Львiв». Уже здалеку ми помiтили знайомий газик, який стояв перед рестораном.

– Засiдка, – сказав Тенгiз. – Дiвчатка, йдiть до ресторану, займiть столик i замовте нам що-небудь на свiй смак.

А ми ще одну маленьку справу маемо в готелi.

– Нiчого собi! – здивувалася Наталя. – Ми замовимо, а ви не прийдете.

– Ображаеш! На, – i Тенгiз вручив iй п'ятдесят «крабiв».

– Ну, це iнша рiч.

Ми з байдужим виглядом продефiлювали бiля мiлiцiонерiв i зайшли в готель. Поляк на нас уже чекав. Номер його був завалений товаром. Окрiм джинсiв, джинсових сорочок i спiдничок рiзних кольорiв, були ще й светри, колготи, хустини.