Насолода

Вiн до двадцяти рокiв чергував тривале навчання з тривалими подорожами в товариствi батька й мiг завершити свое глибоке естетичне виховання пiд батькiвським наглядом без будь-яких педагогiчних обмежень. Безпосередньо вiд батька вiн розвинув у собi смак до творiв мистецтва, палке поклонiння перед красою, парадоксальну зневагу до забобонiв, жадiбний потяг до насолод. Його батько, який вирiс посеред пишноти бурбонського двору, умiв розкiшно жити. Вiн глибоко опанував науку тiшитися життям, а разом iз тим певний байронiвський потяг до фантастичного романтизму.

Його шлюб вiдбувся за майже трагiчних обставин, пiсля палкоi пристрастi. Пiсля цього вiн робив усе можливе, щоб розтривожити i розбурхати подружню злагоду. Зрештою вiн розлучився з дружиною i тримав сина при собi, мандруючи з ним по всiй Європi.

Освiта Андреа, так би мовити, була живою, тобто вона здiйснювалася не через книжки, а через безпосередне спiлкування з людською реальнiстю. Тобто його дух був розбещений не лише високою культурою, а й експериментом; i його цiкавiсть ставала тим гострiшою, чим ширшими ставали його знання.

Вiд самого початку вiн щедро дiлився ними з усiма; бо велика сила, яка живила його почуття, нiколи не стомлювалася дарувати йому скарби для його щедростi. Але розвиток у ньому цiеi сили руйнував його iншу силу – силу моралi, на занепад якоi батько зовсiм не звертав уваги. І вiн не помiчав, що його життя було поступовим зменшенням його здiбностей, його надiй, його втiх, так нiби вiн потроху вiдмовлявся вiд усього, що набув ранiше; i не помiчав, що навколо нього дедалi тiснiше стискаеться круг, хоч i досить повiльно.

Серед iнших батько нагородив його такою фундаментальною iстиною: «Треба, будувати свое життя так, як створюють витвiр мистецтва. Треба, щоб життя iнтелектуальноi людини було справою ii рук. Лише так вона може досягти вищостi».

Батько також застерiгав його: «Необхiдно за будь-яку цiну зберiгати повну свободу, навiть коли ти п’яний. Правилом iнтелектуальноi людини мае бути: «Habere, non haberi».

[61 - Володiти, не дозволяючи, щоб володiли тобою (лат.).]

Також вiн казав: «Жаль – це пуста втiха бездiяльного розуму. Треба за будь-яку цiну уникати жалю, заповнюючи розум новими вiдчуттями й новими уявленнями». Але цi добровiльнi максими, якi внаслiдок своеi неоднозначностi могли бути витлумаченi як iншi моральнi критерii, падали на природу людини, чия сила волi була зовсiм слабкою.

Ще одне батькiвське зерно дало пiдступнi плоди в душi Андреа: зерно софiзмiв.