Насолода

Д’Аннунцiо мешкае в Неаполi, де вiдбуваеться його наближення до Нiцше i формування пiд його впливом культу мистецтва, яке письменник вважае «iнструментом iншоi форми аристократизму, конститутивним елементом неповторного життя, вищим ствердженням особистостi та фундаментальним критерiем кожноi людськоi дii».[9 - Cit. in: Emanuela Scarano Lugnani. D’Annunzio. – Roma – Bari: Laterza, 1981. – Р. 43.] Вплив Нiцше особливо вiдчутний у романi «Дiви скель», присвяченому мрii про обрану Надлюдину, що мала би народитись вiд iдеальноi зустрiчi двох аристократичних родiв та стати духовним провiдником свого народу.

Йдеться, отже, як уже мовилось, не про iдеологiю ?bermensch iз «Так говорив Заратустра» Нiцше (1883), – вимiр обраностi, що досягаеться тяжкою дисциплiною й усамiтненим особистим етичним шляхом. Мова йде швидше про мистецький мiф родовоi аристократii, що мае врятуватись через вiдтворення себе у вимiрi видатноi духовноi особистостi, здатноi протистояти банальностi буржуазного свiту та близькiй навалi люмпена (або ж пануванню того «Грядущого Хама», про якого з революцiйноi Росii 1906 року тривожно попередить Дмитрiй Мережковський). Щоправда, головний герой Клаудiо Кантельмо губиться серед трьох сестер – Вiоланти, Массiмiлли та Анатолii (а ця остання доглядае психiчнохворих матiр i брата), не знаючи, яку з князiвен – цих таемничих i прекрасних «дiв скель» – обрати… Розгадка мала знайтися в наступних двох томах, якi – символiчно – так i не були написанi.

Про незлiченних коханок Д’Аннунцiо ходили легенди.

[10 - Giordano Bruno Guerri. La mia vita carnale. Amori e passioni di Gabriele D’Annunzio [Мое життя тiлесне. Любовi та пристрастi Габрiеле Д’Аннунцiо]. – Milano: Mondadori, 2013.] Але двi жiнки вiдiграли найбiльшу роль у його життi – i в цьому випадку приватна iсторiя була невiддiльна вiд мистецьких контекстiв доби. Перша – видатна iталiйська актриса Елеонора Дузе (1858–1924), знакова постать европейського модерного театру, суперниця великоi Сари Бернар. [11 - Велику вагу для еволюцii Д’Аннунцiо як драматурга мало спiлкування з Сарою Бернар, яка сприяла постановцi у своему паризькому театрi «Ренесанс» («La Renaissance») його трагедii «Мертве мiсто» (1898; в Мiланi його поставила Дузе в 1901 р.). Це перший театральний твiр письменника, в якому вiн намагаеться модернiзувати грецьку трагедiю, розвиваючи драматичну iсторiю любовного трикутника на тлi руiн у Мiкенах на Пелопоннесi. У 2005 р.