Насолода

i до смертi, був одним з найвидатнiших iнтелектуалiв доби Вiдродження.] І вона взяла участь у змаганнi за нього. Вона тихо назвала аукцiонiстовi свою цiну, не пiдвiвши на нього погляд. На певнiй цифрi ii суперники зупинилися; кентавр дiстався iй за невисоку цiну.

– Чудове придбання, – сказав Андреа Спереллi, який стояв за ii стiльцем.

Елена не змогла не здригнутися. Узяла сардонiкс i дала йому подивитися, пiднявши руку на рiвень плеча, не обертаючись. Рiч була справдi гарна.

– Це, либонь, той самий кентавр, якого скопiював Донателло, – додав Андреа.

І в його душi разом iз захватом перед гарною рiччю виник захват перед жiнкою, яка тепер володiла нею. «Отже, вона вишукана в усьому, – подумав вiн. – Яку втiху вона може принести витонченому коханцю!» Вона зростала в його уявi, але зростаючи, вiддалялася вiд нього. Велика впевненiсть минулого вечора змiнилася на щось подiбне до занепаду духу; i першi сумнiви знову вiдродилися. Вiн надто багато мрiяв уночi з вiдкритими очима, поринаючи в бездонну глибочiнь щастя, тодi як спогад про якийсь жест, усмiшку, поворот голови, складка на одязi обплутували його, наче сiть.

Тепер весь той уявний свiт обвалювався пiд доторком реальностi. Вiн не бачив в очах Елени жодного натяку на тi почуття, про якi стiльки думав; вона не подавала жодного знаку, що чимось вирiзняе його з-помiж iнших. «Чому?» Вiн почував себе приниженим. Уся марнославнiсть, що оточувала ii, викликала його роздратування; вiн також дратувався, дивлячись на речi, якi приваблювали ii увагу; його дратував ще й дон Фiлiп дель Монте, який раз у раз нахилявся до неi, либонь, шепочучи iй якусь банальнiсть. Прийшла Ателета. Вона, як i завжди, була весела. Їi смiх мiж синьйорами, якi вже оточили ii, примусив обернутися дона Фiлiпа.

– Трiйця вже зiбралася, – сказав вiн i пiдвiвся на ноги.

Андреа вiдразу сiв на його стiлець, поруч iз Мутi. Коли йому в нiздрi проникли нiжнi пахощi фiалок, вiн прошепотiв:

– Це вже не тi, що вчора.

– Нi, не тi, – холодно вiдказала Елена.

У ii рухах, тремтливих i лагiдних, наче хвиля, завжди вiдчувалася загроза несподiваноi криги. Вона зненацька ставала суворою й неприступною. Андреа мовчав, не розумiючи ii.

– Хто бiльше? Хто бiльше? – викрикував аукцiонiст.

Цифри зростали. Особливо запеклим було змагання навколо шолома Антонiо дель Поллайоло. Навiть кавалер Давiла взяв у ньому участь. Здавалося, потроху атмосфера ставала розпеченою, i бажання придбати цi гарнi й рiдкiснi речi охопило всiх.