Забути неможливо зберегти

Щоб якось компенсувати незручнiсть, шанобливо називав власкора по батьковi.

– Я розумiю, що розписав шеф, а не особисто ти. Що там сталося?

– Якийсь недоумок хоче самоспалення влаштувати, iз цього приводу в «Жовтому будиночку» прес-конференцiя збираеться. Секретарка тебе вже акредитувала.

Щоб не застогнати вiд розчарування, Олег щосили замружився.

– Я розумiю, Петровичу…

– Якщо людина справдi бажае спалити себе, то без зайвих слiв приймае бензиновий душ i чиркае запальничкою, а не скликае iз цього приводу прес-конференцiю.

– Розумiю. Бiльше того, шеф це також розумiе.

– Але навiщо тодi нам захiд для дебiлiв?!

– Петровичу, а я звiдкiля знаю?! – Валерка приречено розвiв руками.

– А прес-анонс до цього тухлого дiльця е?

– Авжеж! Пiшли до мене.

У вiддiлi «Соцiум» Олег нарештi одержав надiслану до редакцii цидулку, переглянувши яку по дiагоналi, зрозумiв пiдгрунтя рiшення головного редактора. Як i слiд було очiкувати, прес-конференцiю збирав аж нiяк не майбутнiй самоспаленець, а депутат Ростислав Маслаченко – чи не найвiдомiший базiка з усього нинiшнього скликання.

Отже, метою перебування там е аж нiяк не психiчно неврiвноважений кандидат у самогубцi, а вельми ексцентричний полiтик…

– Наскiльки я розумiю, Маслаченко не входить до числа табуйованих для висмiювання особистостей? – про всяк випадок уточнив Олег.

– Петровичу, якi у нас можуть бути табу?! Якi «темники»?! Ми – незалежне неупереджене видання…

– Гаразд, знаю, знаю. Зрозумiв тебе, Валеро.

– А якщо зрозумiв, то й добре.

Нi, насправдi, ясна рiч, було невеличке коло полiтикiв, громадських дiячiв i потужних бiзнесменiв, над якими можна було лише беззлобно жартувати, але нiяк не насмiхатися. Зрозумiло чому: цi люди спонсорували газету…

Але Ростислав Маслаченко був не з iхнього числа: перебуваючи в одвiчнiй опозицii до будь-якоi влади, вiн водночас далi гучних слiв i фееричних вчинкiв жодного разу не зайшов. Максимум, на що був здатен «вiчний клоун» – то це затiяти бiйку з представниками черговоi провладноi фракцii, зiрвавши чергове сесiйне засiдання або телевiзiйне ток-шоу.

Його витiвки вiдверто потiшали народ, а тому Маслаченко регулярно вигравав вибори. На тому i тримався.

Грiх не познущатися з «клоуна»! Загалом, хоч i без особливого ентузiазму, але розписане головредом завдання було прийняте. Потiм вони з Валерою викурили по сигаретi, побалакали про черговий етап пенсiйноi реформи i його «пiдводнi каменi», прихованi вiд широкоi громадськостi.