Санаторійна зона

]

У цiй задушливiй атмосферi зрушеного iз традицiйних духовних i моральних основ суспiльства письменник не тiльки в оригiнальних художнiх формах виражае песимiстичнi i катастрофiчнi вiзii, але i особисто переживае моральнi муки внутрiшнього роздвоення, розпачу, безнадii.

Моральна криза наростала з кожним його кроком до порозумiння iз системою, яка не приймала таких компромiсiв, як «зречення» вiд своеi позицii 4 грудня 1926 року або покаянний лист вiд 22 лютого 1928 року пiсля вимушеноi самолiквiдацii ВАПЛІТЕ, який М.

Хвильовий написав на лiкуваннi у Вiднi: «…кiнець свого роману «Вальдшнепи» я знищив i, знищивши, думав тiльки про те, як би менi хоч частково змити з себе ту пляму, що забруднила мое партiйне й лiтературне iм’я».

Адже сам «чорний папа комуни» Й. Сталiн пише 26 квiтня 1926 р. спецiальний лист «Тов. Кагановичу та iншим членам ПБ ЦК КП(б)У», в якому нацiлюе украiнських комунiстiв на боротьбу з «нацiонал-ухильниками»: «…Вимоги Хвильового про «негайну дерусифiкацiю пролетарiату» на Украiнi, його думка про те, що «вiд росiйськоi лiтератури, вiд ii стилю украiнська поезiя повинна тiкати якнайшвидше», його заява про те, що «iдеi пролетарiату нам вiдомi i без московського мистецтва», його захоплення якоюсь месiанською роллю украiнськоi «молодоi» iнтелiгенцii, його смiшна i немарксистська спроба вiдiрвати культуру вiд полiтики, – все це й багато подiбного в устах украiнського комунiста звучить тепер (не може не звучати!) бiльш нiж дивно».

Сталiн закликав боротись «з крайностями» Хвильового в рядах комунiстiв, що i було зроблено. Пiд гарячу руку пильних слуг Москви потрапляють тi, хто зараховувався до проводирiв «нацiоналiстичного ухилу»: О. Шумський, М. Хвильовий, М. Волобуев, О. Досвiтнiй, М. Яловий.

Два червневих пленуми ЦК КП(б)У 1926 i 1927 рокiв переконали Миколу Хвильового та його однодумцiв, що партiя почала згортати процес культурного вiдродження передусiм посиленням iдеологiчного контролю за творчою дiяльнiстю украiнськоi iнтелiгенцii.

А письменниковi так бажалося творчоi свободи, вiн так сподiвався утвердити мiф про всесильнiсть художника-творця, йому так хотiлося насолоджуватися життям, природою, полюванням: «…я до безумства люблю небо, трави, зорi, задумливi вечори, нiжнi осiннi ранки, коли десь летять огняноперi вальдшнепи – все те, чим так пахне сумно-веселий край нашого строкатого життя.