Санаторійна зона

Блуза колiр хакi, без гудзикiв, колiр хакi – це ж зелений, а вся революцiя стукае, дзвенить, плужить, утрамбовуе по ярках, по бур’янах, бiля шахти – де колiр хакi.

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

– На весь свiт?!

– Спiдничка теж хакi, а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж хакi. Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

Але спiдньоi сорочки не видно, бо революцiя знае одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором хакi, тому й сорочка була зелена – тiнi з бур’янiв упали на сорочку.

От.

Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.

І нарештi —

– чоботи.

Ну, тут ясно:

подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про ii зовнiшнiсть, а потiм —

– про неi…

…Зовнiшнiсть.

Русява? Чорнява?

Ясно – жучок.

А втiм, це не важно…

…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.

Але треба й про очi.

Очi —

– теж жучок.

Іще дивiться на ii очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь, то теж ii очi.

А от нiс (для баришень скандал!)… нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький (Кирпик! – казали й так, позаочi тiльки).

Ну, ще зрiст.

Ясно: «кiт у чоботях».

А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неi – уривок правди, бо вся правда —

– то цiла революцiя.

Тепер мiй читач чекае вiд мене, мабуть, цiкавоi зав’язки, цiкавоi розв’язки, а вiд «кота в чоботях» – загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв —

– iще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде:

у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гiтарних героiв гiтарних поем.

Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцii i, як мураль, тягне сонячну вагу, щоб висушити болото…

А яке – ви самi знаете.

І тiльки.

А зав’язки-розв’язки так вiд мене й не дочекаетесь. Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – сонячний вiк, i до нього йдемо.

Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «вони поцiлувались, кiнець» або «О, моя Дульцiнее! Всаджу собi оцей чингал… Умирае…»

Ми з товаришем Жучком цього не знаемо. Правда, подвиги е, але вони не нашi…

– А чиi?

– Ви подумайте!

Так от.