Санаторійна зона

Я:

– Де вас забрали?

– Там-то!

– За що вас забрали?

– За те-то!

Ага, у вас було зiбрання! Як можуть бути зiбрання в такий тривожний час уночi на приватнiй квартирi?

Ага, ви теософи! Шукаете правди!.. Новоi? Так! Так!.. Хто ж це?… Христос?… Нi?… Інший спаситель свiту?… Так! Так! Вас не задовольняе нi Конфуцiй, нi Лаотсе, нi Будда, нi Магомет, нi сам чорт!.. Ага, розумiю: треба заповнити порожне мiсце…

Я:

– Так, по-вашому, значить, назрiв час приходу Нового Месii?

Мужчина й женщина:

– Так!

Я:

– Ви гадаете, що цей психологiчний кризис треба спостерiгати i в Європi, i в Азii, i по всiх частинах свiту?

Мужчина й женщина:

– Так!

Я:

– Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месiю з чека?

Женщина заплакала.

Мужчина ще бiльше зблiд. Суворi портрети князя й княгинi похмуро дивились iз стiн. Доносилась канонада й тривожнi гудки з вокзалу. Ворожий панцерник насiдае на нашi станцii – передають у телефон. З города долiтае гамiр: грохотали по мостовiй тачанки.

…Мужчина впав на колiна й просив милостi. Я з силою штовхнув його ногою – i вiн розкинувся горiлиць. Женщина приложила траур до скронi i в розпуцi похилилася на стiл.

Женщина сказала глухо й мертво:

– Слухайте, я мати трьох дiтей!..

Я:

– Розстрiлять!

Вмить пiдскочив вартовий, i через пiвхвилини в кабiнетi нiкого не було.

Тодi я пiдiйшов до столу, налив iз графина вина й залпом випив. Потiм положив на холодне чоло руку й сказав:

– Далi!

Увiйшов дегенерат.

Вiн радить мене одложити дiла й розiбрати позачергову справу:

– Тiльки-но привели з города нову групу версальцiв, здаеться, всi черницi, вони на ринку вели одверту агiтацiю проти комуни.

Я входив у роль. Туман стояв перед очима, i я був у тiм станi, який можна квалiфiкувати як надзвичайний екстаз.

Я гадаю, що в такiм станi фанатики йшли на священну вiйну.

Я пiдiйшов до вiкна й сказав:

– Ведiть!

…В кабiнет увалився цiлий натовп черниць. Я цього не бачив, але я це вiдчув.

Я дивився на город. Вечорiло. – Я довго не повертався, я смакував: всiх iх через двi години не буде! – Вечорiло. – І знову передгрозовi блискавицi рiзали краевид. На дальньому обрiю за цегельнею пiдводились димки. Версальцi насiдали люто й яро – це передають у телефон. На пустельних трактах зрiдка виростають обози й поспiшно вiдступають на пiвнiч. В степу стоять, як дальнi богатирi, кавалерiйськi сторожевi загони.

Тривога.

В городi крамницi забитi.