Санаторійна зона

Це викликало обурення народних мас, внаслiдок чого Савонарола був вiдлучений вiд церкви i страчений.] про флорентiйцiв, про аскетизм, жах, ридання i т. д., i все це – недвозначний натяк на анарха.

Хтось позiхнув. Очевидно, тирада не тiльки на того, кому ii було призначено, але й на решту публiки вже не впливала. Проте незабаром i сама Унiкум змовкла: мабуть, i iй було нудно. І справдi: промову ii зовсiм не розраховано на анархову запальнiсть. Вона добре розумiе, як важко розторсати цього ведмедя. Сказала – i все!

Тiльки за пiвгодини миршавий дiдок (лежав тут недалеко), прокидаючись, згадав:

– Хе…Хе… Тавонарола!

Цим би, очевидно, i злiквiдовано було вiдголоски на тираду Унiкум, коли б не Хлоня.

– А що то значить «тавонарола»? – спитав вiн дiдка, нервово одкинувши голову.

– Тантiменталiтм – от що! – кинув дiдок i захiхiкав.

Цього було досить. Така вiдповiдь зiрвала Хлоню, бо вiн вважав, що наша епоха – доба сентименталiзму, i тому вiн не допустить, щоб хто-небудь глузував з цiеi доби.

Проте такi нелогiчнi висновки з’ясовувались просто. Хлоня писав по закутках патетичнi новели, якi потай i читав анарховi. Взагалi Хлоню вважали «оригiнальним пацанком»: то вiн метушився по зонi i щось викрикував, то бачили його з похиленою головою в якiйсь надзвичайнiй меланхолii. Жив вiн тут декiлька мiсяцiв i за цей час чотири рази бiгав до рiки топитися.

Хлоня зiрвався з мiсця i, пiдбiгши до дiдка, закричав iстерично:

– Ну да! Ну да! Сентименталiзм!..

Але ти розумiеш, що це? Чуеш, чортова тютя?

Всi обурились. Це ж неможливо! Який-небудь молокосос – i так поводиться з дорослими. Сестра мусить обов’язково доложити ординатору. Хiба анарх маленький? Та вiн же дiдка може одним пальцем убити! Хiба вiн не постоiть за себе, коли вiн всерйоз приймае цю кличку? І що тут особливого? Невже Савонарола – таке погане iм’я?… Нарештi, чого ж анарх мовчить?… От ще байдужий ведмiдь!

А з Хлонею треба покiнчити. Бо ж i справдi нiхто нiчого не знае про справжнiй душевний стан цього хлопця.

Можливо, вiн просто рисуеться… А коли вiн iстерик – треба лiкуватися, для цього есть спецiальнi лiкарнi. Не можна допускати, щоб вiн наводив терор на весь санаторiй.

Сестра Катря заспокоювала хворих. І коли на койках стихло – вона звернулася до Хлонi:

– Навiщо ви так?… Ах, як негарно!

Хлоня мовчав.

Анарх теж не промовив жодного слова. Вся ця iсторiя давно йому обридла, i вiн не буде втручатися в неi.